Станом на 1 липня 2015 року на території Донецької та Луганської областей, що тимчасово не контролюються українською владою, знаходиться 29 установ та 47 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції. Нагадаємо, що 14 листопада 2014 року Указом Президента за № 875/2014, Міністерству юстиції було дано доручення невідкладно вжити заходів для забезпечення переміщення засуджених та осіб, узятих під варту, з Донецької та Луганської областей на територію, що підконтрольна українській владі. Окрім цього, постало питання щодо амністії осіб, які відбувають покарання в цих установах і засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості. Проте на сьогодні абсолютна більшість цих установ не фінансуються державою, особи, які там утримуються, стали заручниками ситуації, адже системних рішень щодо їх евакуації прийнято так і не було. А тому виникає питання щодо їх статусу, майбутнього, а також відповідальності, яка наступить у разі залишення ними виправних установ.
Хто відповість за втечу?
Деякі юристи зазначають, що у випадку, якщо ув’язнені з тих чи інших причин залишать місця позбавлення волі, вони зобов’язані негайно з’явитися на територію, підконтрольну Україні, з метою подальшого відбування покарання. Лише у цьому разі вони не нестимуть відповідальності за втечу. Нібито все правильно, проте...
Лабіринти термінології
Втеча з місць позбавлення волі або з-під варти є умисним злочином, що вчиняється з метою ухилення від відбування покарання. Самовільним визнається залишення таких місць, якщо воно здійснене без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Проте і місця позбавлення волі мають відповідати певним вимогам, які б забезпечували виправлення і повернення до соціуму засуджених. Держава має гарантувати належні умови утримання, зокрема харчування, матеріальне забезпечення, лікування, безпеку, врешті-решт. Враховуючи відсутність фінансування пенітенціарних установ, невідповідність умов перебування відповідним вимогам, а також постійну загрозу життю та здоров’ю ув’язнених, можна висунути тезу про те, що місця позбавлення волі на непідконтрольній українській владі території випадають із правового поля. А тому залишення їх ув’язненими з метою збереження власного життя не може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення за статтею 393 Кримінального кодексу — втеча із місця позбавлення волі.
До того ж не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, зокрема правосуддю у стані крайньої необхідності. Мова йде про уникнення небезпеки, що безпосередньо загрожує життю засудженого шляхом залишення місць позбавлення волі.
Так чи інакше, на сайті Державної пенітенціарної служби міститься інформація щодо розшуку засуджених, які в районах антитерористичної операції під час проведення евакуації у безпечне місце, у зв’язку з веденням артилерійського обстрілу, скоїли втечу з місць позбавлення волі, а також тих, які були звільнені від відбування покарання групою озброєних осіб. Засуджені, що залишили місця відбування покарання, частіше за все приєднуються до лав бойовиків. Чекати на амністію або скорочення строку відбування покарання в таких випадках не варто.
Міркування деяких посадовців щодо самостійного повернення засуджених на підконтрольну територію можуть декого обурити, адже не досить гуманно вимагати від них переміщатись по території, на якій ведуться бойові дії без жодних документів. Проте варто зауважити, що
єдино правильний вихід для звільненої особи — це явка до найближчого відділення міліції із поясненнями щодо обставин звільнення.
У випадку, якщо такі особи опинились на території Російської Федерації, колишнім засудженим варто звернутись до посольства України.
Варто згадати, що амністія, подарована бойовиками, — не визнається українською стороною. Простими словами, держава не визнає будь-яких рішень незаконних збройних формувань, в тому числі щодо звільнення від відбування покарання ув’язненими на непідконтрольній території. Адже рішення українських судів, які встановлювали термін покарання — обов’язкові до виконання. Тому будь-які документи щодо «подарованої свободи» з печатками «ДНР» і «ЛНР» жодної юридичної сили не мають.
Так чи інакше, щоб не загострювати і без того складну ситуацію на Донбасі, наша держава повинна чітко заявити про свою позицію щодо питання статусу ув’язнених осіб, які стали заручниками ситуації.
