Щосуботи у кількох точках Парижа, де зупиняються буси, що вирушають до України, збираються десятки наших співвітчизників. Для одних — це нагода відправити невеличку передачу своїй родині на батьківщину, для інших — допомогу нашій армії, пораненим та сиротам війни. Від початку конфлікту українська громада Франції намагається об’єднатися навколо волонтерської справи, збираючи одяг, ліки та кошти на підтримку України. Волонтерська робота організується у різних напрямках, приймає різноманітні форми і має різну мотивацію. Допомагати нашій армії з-за кордону — справа нелегка. Та найбільше шкодять внутрішні суперечки у громаді.

Справді, більшість французів підтримують Україну і розуміють, що саме російська сторона спровокувала війну на сході, підживлюючи її технікою, зброєю і людськими ресурсами. Але допомагати нашим військовим французи не поспішають. Вони з радістю підтримають сиріт, вдів та переселенців. Іноземна армія, що воює за незалежність і цілісність маловідомої для них країни, — це зовсім інше. Отож французи, що не бояться пожертвувати кошти і час, аби допомогти нашим хлопцям на фронті, — скоріше виняток, і вони так чи інакше пов’язані з Україною: через сімейні зв’язки, бізнес...


Але часто від волонтерської справи французів відштовхують самі українці? Такої думки дотримується, зокрема, Фаб’єн Морандіні, колишній військовий і засновник асоціації Солідарність Франція—Україна, що впродовж кількох місяців активно допомагала нашим бійцям. Сотні кілограмів одягу, взуття та іншого обладнання було відправлено добровольчим батальйонам від імені асоціації, яка, за словами пана Морандіні, була змушена припинити свою діяльність у квітні цього року через агресивну поведінку деяких представників української громади у Франції. «Моя дружина родом зі сходу України і розмовляє російською мовою. І дехто почав звинувачувати її, що вона не є справжньою українкою», — розповідає Фаб’єн Морандіні. Саме це вплинуло на рішення колишнього військового, що вболіває за нашу країну, покласти край своїй діяльності.


І справді, численні суперечки між членами громади наробили чимало лиха і відштовхнули багато людей. Публічні сварки спалахують на будь-яку тему: чи можна говорити російською, чи дозволяти червоно-чорний прапор на маніфестаціях, чи буде політкоректно кричати «смерть ворогам»? А що французи? А вони просто дивляться на наші сварки та крутять пальцем біля скроні. Адже їм все одно, якою мовою ми спілкуємось і під якими прапорами ми виходимо захищати Україну, а от суперечки відлякують.


На щастя, позитивні приклади також є. Неможливо перерахувати всі маленькі структури, окремих людей, зареєстровані та незареєстровані асоціації, що з самого початку війни витрачають свій час, енергію та кошти на допомогу фронту. І доказ тому — різке зростання цін на окремих складах військового одягу тощо. «В Європі починає відчуватись нестача надлишків військового обладнання», — пояснює Фаб’єн Морандіні. «Україна виснажила майже всі існуючі запаси як у Франції, так і в інших країнах».
У виснаженому стані, на жаль, не тільки склади, а й фінансові можливості громади. Збирати гроші на вулиці, як це роблять в Україні, заборонено. Таке право мають тільки зареєстровані «гуманітарні» асоціації, з дозволу префектури, яка визначає кілька днів на рік і кількість дозволеного часу для проведення акції.


Інша проблема — знайти надійних партнерів (бо шахраїв і псевдоволонтерів як грибів після дощу), щоб потім передані в Україну речі не опинилися на ринку чи в інтернет-магазині. На цьому наголосив і Дмитро Атаманюк, президент «Асоціації Медичної Благодійної Допомоги Франція—Україна», що займається відправкою Celox та аптечок першої допомоги бійцям та військовим госпіталям: «Ми невелика організація, тому не можемо їхати на місце і передавати допомогу безпосередньо в руки бійцям, отже, зазвичай відправляємо її на фронт через перевірених людей, фонди чи інші організації в Україні. На щастя, з шахрайством ми не зустрічались, але недолік співпраці з організаціями, це те, що наші передачі можуть чекати у певних випадках на складах цих організацій і не потрапляють одразу на фронт. Також треба щоб посередники вміли користуватись аптечками та могли навчити бійців навичкам тактичної медицини», — розповів Дмитро.


Зробити так, щоб допомога потрапила саме тим, хто її потребує, є завданням №1. Щоб уникнути ненадійних партнерів та псевдоволонтерів, деякі асоціації вирішують працювати по схемі «адресної допомоги», яка передається конкретним батальйонам через перевірених помічників і під реальні потреби. Саме так працює об’єднання «Українське Братство», що регулярно передає допомогу на передову як добровольчим батальйонам, так і регулярній армії. «Такий вид допомоги забирає багато часу, — пояснює один із членів «Українського Братства» Василь Сліпак. — Спочатку слід дізнатися конкретні потреби, закупити потрібні розміри. Якщо одяг був у вжитку, переглядаємо, ремонтуємо, і тільки потім пакуємо і відправляємо зібрані речі адресатам. Для нас дуже важливо мати прозору звітність, навіть якщо це забирає багато часу, оскільки це є запорукою надійності та викликає довіру».


Отже, попри проблеми, волонтерська справа просувається, і кожна навіть небездоганна схема роботи має результати. Ще з часів першого Майдану, ми любимо повторювати, що разом ми — сила, бо саме вміння єднатися і поважати один одного, незважаючи на те що всі ми — різні, допоможе нам подолати спільного ворога, який мріє нас розділити.

Париж.