Шкільне навчання перетворилося на важку, небезпечну для дитячого та вчительського здоров’я працю.

Ось уже кілька століть представники більшості професій мають нормований (для важких професій — скорочений) робочий день і два вихідні. На виробництві діють певні правила санітарії й техніки безпеки. Винних у порушенні цих правил можна притягти до адміністративної та кримінальної відповідальності. Для неповнолітніх (а вони допускаються на виробництво лише з 14 років) на всіх підприємствах і в закладах встановлено скорочений робочий день, заборонено другі й вечірні, нічні зміни, робота у вихідні тощо. І тільки школярі та вчителі не захищені від перевантажень.


Учні (починаючи із шестирічного віку) щодня трудяться у дві зміни: першу відпрацьовують у школі, другу (вечірню, а іноді нічну) — за місцем проживання, над домашніми завданнями. Трудяться над книжками й у вихідні.
Оскільки обсяг домашніх завдань не регламентований і фактично не контролюється, то щоденний двозмінний робочий день школярів сягає 7—9 годин у початкових і 9—11 годин і більше у старших класах. Такі трудові перевантаження є головною причиною погіршення здоров’я школярів, хоча є й інші чинники. У такому само становищі перебувають і вчителі, які трудяться фактично без вихідних, готуючись до уроків і перевіряючи зошити вдома.


Чого тільки варта статична згорблено-сидяча поза школяра на уроках і під час виконання домашніх завдань, що калічить поставу, хребет, погіршує зір, є причиною безлічі інших хвороб. Із століття в століття збільшується кількість годин цього згорбленого сидіння...


Без навчально-трудового законодавства неможливо захистити здоров’я дітей і педагогів й олюднити сам навчально-виховний процес. Нині ніхто не відповідає за стан здоров’я дітей і вчителів у цьому процесі, що дає змогу зовсім безкарно й безперешкодно з року в рік збільшувати щоденні навчально-трудові навантаження.


Саме тому в масовій школі залишаються незатребуваними геніальні дидактичні досягнення, досвід класиків світової педагогіки й нинішні ефективні навчально-виховні технології, що зберігають здоров’я. Які, серед іншого, дають можливість ліквідувати домашні завдання — щоденну другу трудову зміну школяра. Ці технології використовуються лише окремими творчими вчителями і школами. Вони залишаються непотрібними ні масовому вчителю, ні типовому директору школи, ні чиновникам від освіти всіх рангів.


Саме тому зарплата вчителів нараховується здебільшого за кількість проведених уроків (тоді як підготовка до них дорівнює або перевищує їх за часом), а не за весь обсяг їхньої щоденної праці, за її ефективність і кінцевий результат, як у представників інших професій.


Перша (і поки що єдина) дидактична революція, результатом якої стало створення й повсюдне застосування класно-урочної системи, була народжена гострою потребою промисловості в масі працівників, що мають шкільну освіту.


За минулі 400 років іншої дидактичної революції в освіті не було.


Нові вимоги науково-технічного прогресу освіта задовольняє за рахунок часткового вдосконалення окремих елементів класно-урочної системи, запровадження нових навчальних предметів, дедалі більшої їхньої деталізації, збільшення обсягу досліджуваної інформації, застосування технічних засобів навчання, комп’ютеризації тощо. Але головне — за рахунок нескінченного збільшення навчальних завантажень, посилення навчально-трудової експлуатації школярів і вчителів.


Продовження такої експлуатації небезпечне не тільки для них, а й для всього суспільства. Поки здоров’я дітей у навчальному процесі не захистить закон, поки за погіршення цього здоров’я з вини школи не звільнятимуть директорів навчальних закладів, причетних до процесу керівників Міносвіти та МОЗ, нічого не зміниться.


Цікаво, що старше покоління не сприймає скарг молодшого на школу, оскільки у нього виробився відомий стереотип. Мовляв, ми і наші батьки через усе це пройшли, відучилися, отримали атестат, і ви наберетеся терпіння, вивчитеся, і у вас теж усе буде добре. Замість того, щоб вчасно вкласти дітей спати, татусі й матусі, бабусі з дідусями змушують своїх семирічних дітей та онуків сидіти над домашніми завданнями до пізньої ночі, «до посиніння».


Давно ухвалено пакет документів ООН про права дитини, майже в кожній країні розроблено відповідне «дитяче» законодавство. Але ні в ООН, ні в країнах, що входять до цієї організації, законодавцям не спадає на думку захистити навчально-трудові права дітей.


Утім, за бажання навіть за нинішніх умов школа і вчителі могли б об’єднатися й багато чого зробити для захисту здоров’я дітей. Гуманізувати, олюднити навчальний процес, впровадити в нього давно відомі високоефективні прийоми,  методи, технології навчання, що зберігають здоров’я, вигнати жорстокі дидактичні репресії, дитячий страх, постійне нервування, ліквідувати неймовірні навчальні перевантаження, щоденне нерухливе, руйнівне для дитячого здоров’я сидіння в класі й над домашніми завданнями, скасувати щоденну двозмінну роботу вчителів і школярів без повноцінних вихідних, сну й відпочинку — ось яке завдання потрібно вирішити педагогам.

Ярослав БЕРЕГОВИЙ, головний редактор журналу «Педагогіка толерантності».