Одного разу, під час телефонної розмови, я виніс на суд мого старшого друга й учителя — Олександра Сизоненка — свого вірша «Патронташ», який я тоді тільки-но написав. Мабуть, вірш чимось торкнув струни його душі.
Він помовчав і сказав:
— Григорію, подаруй мені цього вірша!
За суєтою днів я так і не виконав його бажання. І ось у день народження Олександра Олександровича, дорогої і близької для мене людини, поздоровляю його з високоліттям, бажаю міцного здоров’я на всі роки життя і дарую імениннику вірш «Патронташ».
Патронташ
Олександру Сизоненку
Проблеми є. Не слухаються
очі.
Думки ж — все скибляться,
немов з-під рала.
І я не сплю чомусь ні вдень,
ні опівночі.
Бо дослухаюсь, що зозуля
накувала...
І вірш стоїть, мов кінь
старий в супонях.
А бушля цупко вечір
пригорта крилом.
І ранній сніг всідається
на скронях,
І настрій так... немов
потрапив у полон.
Останній голос бушлі
хрипло каркнув.
Це значить — все!
Скінчилось полювання.
Я підійму за друзів срібну
свою чару,
Дай Боже, так,
що не востаннє...
Година тиха. Й тихе
надто надвечір’я.
Скінчивсь сезон на постріли
картеччю
І хмари білі так, як біле
в крові пір’я...
Що готувалось дарма
так до самовтечі...
Вже все, кохана.
Мабуть, уже все...
Патрони всі вже вистріляні
з ночі
Й плече рушницю —
більше не несе,
Жага жадань прикрила
свої очі,
І я, мов колосок опісля
обмолоту,
Стою нічий — ні твій, ні їх,
ні ваш,
Й жбурляю з сумом
в лепеху болота
Душі порожній патронташ....
Григорій БУЛАХ.
***
Сизоненко Олександр Олександрович — прозаїк, публіцист, есеїст, кіносценарист. Народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівка Баштанского району на Миколаївщині в родині селянина-бідняка. 1941 року закінчив школу. Брав участь у Другій світовій війні. Був важко поранений під час штурму Берліна. Нагороджений бойовими орденами й медалями. У післявоєнні роки працював на Чорноморському суднобудівному заводі, навчався заочно у Миколаївському педінституті, який закінчив 1955 року. Згодом переїхав до Києва. З 1961 року працював на кіностудії
ім. О. Довженка. З 1970 року — на творчій роботі. Перше оповідання опубліковано в 1949 році в журналі «Вітчизна». Перша збірка оповідань і нарисів «Рідні вогні» вийшла друком в 1951 році. Із середини 1950-х років О. Сизоненко значно активізується у творчій діяльності. Одна за одною виходять збірки оповідань і нарисів: «Рідні краї» (1955), «Далекі гудки» (1957), «В батьківському краю» (1959), з’являються повісті «На Веселому Роздолі» (1956), «Зорі падають у серпні» (1957). У 1960 році публікується його перший роман «Корабели», який приніс авторові суспільне й літературне визнання.
