Продовжуємо знайомити наших читачів із різними точками зору щодо Конституційної реформи в частині правосуддя. Своїми думками з «Голосом України» поділився ректор Національної школи суддів України, доктор юридичних наук, член Конституційної комісії Микола ОНІЩУК (на знімку).
— Передусім хочу наголосити, що це вже третя спроба українського суспільства підійти до комплексного реформування Конституції та судової гілки влади. Але лише робота нинішньої Конституційної комісії була всебічною, глибокою. Можливо, вона мала певні переваги, бо існував великий прошарок актів та доктрин, на підставі яких і здійснювалась робота. А також великий спадок роботи європейських та міжнародних інституцій, які допомагали в осмисленні того, що потрібно робити.
Питання в тому, що українська Конституція безпосередньо регулює доволі велике коло відносин у сфері правосуддя. Це не зовсім типово для європейських конституцій, але така правова ситуація виникла в нашій державі. Відтак, щоб відповісти на запити суспільства стосовно відновлення довіри до правосуддя, ми, насамперед парламент, приречені домогтися змін до Конституції. Іншого шляху немає.
Конституційна комісія під час своєї роботи брала до уваги, зокрема, Європейську конвенцію захисту прав людини та основоположних свобод.
Стаття 6 Конвенції «Право на справедливий судовий розгляд» закладає принципи того, яке має бути правосуддя в сучасній демократичній і правовій державі. Йдеться про безсторонній, незалежний суд. Розгляд судом має бути справедливим, публічним і впродовж розумного строку. Конституційна комісія виходила саме з цієї парадигми. Власне, щоб забезпечити незалежність і безсторонність суду передбачалося, зокрема, що політичні інститути буде усунуто від будь-яких питань, які стосуються призначення, звільнення, переведення, надання згоди на затримання чи арешт суддів. Вважаю, що з цим завданням Конституційна комісія впоралась — усунула парламент від будь-яких питань, пов’язаних із формуванням судової влади. Ця функція передається Вищій раді правосуддя (сьогодні Вища рада юстиції). Вона стає відповідальною за весь комплекс питань, пов’язаних із формуванням суддівського корпусу.
Ще одна фундаментальна новація — запровадження суддівського індемнітету (це означає, що суддя не несе відповідальності за свої рішення). Не варто плутати цей термін з імунітетом — особливостями притягнення до кримінальної відповідальності тощо. Проект Конституції передбачає: суддя не може бути притягнутий до відповідальності за ухвалене ним рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Ще одна новація — інститут незмінюваності. Це фундаментальна гарантія незалежності. Вона виражена у формі ліквідації інституту першого призначення судді та призначення судді безстроково. Це також стосується положень, в яких ідеться, що без згоди судді не може бути змінено місце його роботи. Проект передбачає, що призначення судді на посаду здійснюється за конкурсом. Досі відсутність конкурсності часто була складовою залежності судді.
Крім того, проект передбачає, що суд утворюється не підзаконними актами, зокрема актами Президента, а законом. Тож жодна посадова особа не зможе на свій розсуд змінити судову мережу.
Загалом зміни містять чимало новацій. Якщо їх буде ухвалено, то отримаємо доволі прогресивний та якісний документ, реалізація якого незабаром дасть свої результати.
