Квартира сєверодончанина Олексія Терещенка схожа на музей. Раритети розставлені або розвішані в кожній кімнаті. Чого тут тільки немає! Прядка, гребені, самовари, старовинні ікони, картини й світлини, глечики, які дотепер пахнуть молоком... Але найцікавіші експонати — це праски. Їх колекція нараховує майже 50 одиниць.
Колекцію започаткувала старовинна праска, що її батько Олексія Леонід Вікторович наприкінці 1980-х років привіз із села. Втративши колишнє призначення, цей предмет для прасування білизни знайшов собі нове застосування — став гнітом для бочок з огірками. Леонід Вікторович, який дуже запопадний до всякої старовини, випросив праску в господаря і привіз її додому в Сєверодонецьк. У батька в гаражі вже було багато чого цікавого — лампи, наприклад, різні побутові предмети й приладдя. Праска поповнила ці «багатства», але центром уваги не стала. І ось якось Олексій запропонував батькові: «А заберу я в тебе праску й почну збирати колекцію». Батько ідею підтримав. Мало того, навіть захопився і став допомагати синові. Власне, допомагали всі — родичі, друзі, знайомі. Одну праску привіз дядько з Черкас, іншу як сувенір з Італії подарувала сестра. Побачила старовинну маленьку прасочку в одній антикварній крамничці і не пошкодувала євро, щоб порадувати брату-колекціонеру.
Коли врахувати, що в середньому кожна з 50 прасок важить приблизно 1,5—2 кг (а деякі — і до трьох), то загальна вага колекції становить майже одну тонну. Серйозне навантаження на полиці! На перший погляд, можливо, здасться, що всі екземпляри однакові. Але це не так. Серед важких литих прасок відрізняються саморобні й заводські. Скажімо, в заводських чисте, акуратне лиття, зручна ручка. Ті, які виготовлені в сільських кузнях, якісними не назвеш. І дно не дуже рівне, і оплавки є, і ручка приварена неакуратно. Скільки років цим праскам, невідомо. На жодній із них немає дати виготовлення. Хіба хтось думав про те, що ці предмети переживуть кілька поколінь.
Праски, що працюють на вугіллі, — цікавіші експонати. Це ж скільки часу потрібно було для того, щоб розпалити вугілля, вгадати температуру нагрівання, щоб не спалити одяг під час прасування, не вимазатися сажею і не потрапити під струмінь диму, який іде з «труби» праски. Дивлячись на ці винаходи людства, мимоволі дякуєш Богу за технічний прогрес. Тільки уявіть собі, скільки жіночих сил було потрібно, щоб возити цією махиною під три кілограми по гладильній дошці.
— Ось подивіться, — показує Олексій свою улюбленицю. — У цій прасці вже не раз мінялися дверцята в «топці», а це означає, що служила вона досить довго. А от кому служила і як довго — невідомо. Деякі праски я відшукав на пунктах збору металобрухту, тож їх походження залишається для мене таємницею.
Луганська область.
На знімку: Олексій Терещенко і його колекція.
Фото з архіву О. Терещенка.
