Про корупційні схеми, які діють у системі автобусних перевезень, «Голос України» розповідав у публікації «Над кожним перевізником-нелегалом стоїть «дах» від 26 червня цього року. То що ж таке насправді транспортна «мафія», хто її підживлює і надає сили?

—  Керівництво автозупинки №5 (в обласному центрі. — Авт.) встановило камеру відеоспостереження для відстеження незаконних пасажирських перевезень, та першого ж дня її розбили. Крім цього, біля автовокзалу №2 постійно формуються автобуси нелегальних перевізників у київському напрямку. Тут працює ціле угруповання, яке займається пошуком пасажирів та їхньою відправкою за вказаним напрямком, — визнав у своєму виступі на колегії облдержадміністрації начальник управління інфраструктури та туризму Олег Гуменний.
Виходить, що схеми працюють, а от їх організаторів та учасників ніхто не бачить і не знає.
Але перш ніж розбиратись із нелегалами, варто поглянути на тих, хто працює начебто офіційно. Ось сідаю у транзитну маршрутку, щоб дістатися із Хмельницького до Нетішина. У салоні менше десятка пасажирів. Але тільки в мене — квиток, куплений у касі автовокзалу. Пасажири, які заходять, намагаються оплатити проїзд одразу водієві, але той заперечливо хитає головою: мовляв, усе встигнемо. Перед відправкою заходить диспетчер автовокзалу із паперами в руках, запитує, чи у всіх є квитки. Але питання риторичне, бо й так зрозуміло, що у відомості значиться лише один квиток, а пасажирів практично в десять разів (!) більше.
В області не знайдеш жодного «легального» автобуса, який не зупинився б саме в цьому місці. Наш не був винятком. Коли маршрутка повністю укомплектована, водій проходить по салону і збирає гроші. Жодного квитка при цьому не видає. І лише опісля ми вирушаємо.
Подібне відбувається протягом усього шляху, коли шофер підбирає пасажирів просто дорогою і коли робить зупинки. І так щодня. І, схоже, на всіх маршрутах. А головне — йдеться про офіційно визначений рейс і легального перевізника. Та хто може сказати, скільки пасажирів перевіз він того дня, скільки серед них було пільговиків, який отримав дохід, наскільки рентабельним був цей рейс, які податки буде із нього сплачено і які суми відшкодування підуть на нього з державної казни?
Про які чорні схеми, нелегальні групи і «дахи» вести мову, коли все відбувається відверто неприховано?

Супутні послуги сумнівної якості

Усі, хто працює офіційно, тобто має необхідні документи, стверджують: ледве зводимо кінці з кінцями, усі «вершки» знімають ті, хто возить пасажирів без будь-яких дозволів та документів, а нам доводиться фінансувати ще й певну інфраструктуру. Зокрема, утримання автовокзалів. Свою «данину» платять як перевізники, так і пасажири. Останні не поспішають до кас саме через те, що квиток там буде завжди дорожчий від сплати безпосередньо в кишеню водія. Ніхто не хоче платити більше за сервіс сумнівної якості. Намагаються рятувати ситуацію хіба що торговці, котрі наллють чашку чаю і дадуть бутерброд. Добре, якщо той-таки приватник організував на станції ще й туалет. Коли такого немає — це для пасажира справжня катастрофа. 
Це буденність, що існує десятиліттями. І ні в жодної влади, ні в будь-якого приватного капіталовласника не знаходиться сил, бажання, коштів, щоб змінити ситуацію. А це, між іншим, частина все тієї ж «транспортної проблеми». Поки не буде чітко зрозуміло, хто кому за що і скільки платить, її так само не вдасться розв’язати.
І суть не в тому, що офіційні перевізники не можуть здолати «нелегалів». Ця боротьба нагадує з’ясовування стосунків певних транспортних кланів між собою, але аж ніяк не змагання когось прогресивного із кимсь злочинним. Кожен шукає свій зиск, а не зручність і комфорт для пасажира.

Чим ризикує пасажир

Тепер спробуємо оцінити ситуацію з точки зору пасажира і вибрати комфортніший, безпечніший і дешевший транспорт. Почнемо з легальних перевезень. У касі квиток коштуватиме дорожче. Але за користування вокзальними зручностями, зокрема туалетом, якщо він є, доведеться все одно заплатити, незважаючи на те, що з вас знімуть касовий збір.
Можна розрахуватися безпосередньо з водієм, це обійдеться дешевше. Та не завжди можна отримати цей квиток.
На кожній автостанції доведеться простояти 15—20 хвилин. Що далі подорож — то більше часу втрачається. Скажімо, вже згаданий маршрут від Хмельницького до Нетішина у 140 кілометрів через такі перерви може зайняти три години і сорок хвилин.
Вирушити в дорогу можна тільки за розкладом, який аж ніяк не завжди зручний для пасажира, тому всі свої справи доводиться підлаштовувати саме під нього.
Із позитивів те, що має тішити думка: за кермом перевірений професіонал, а транспорт відповідає всім технічним вимогам і нормам. Хоча практика свідчить, що і тут бувають збої.
Тепер про нелегала. У вартості проїзду навряд чи вдасться виграти. Зате графік відправлень значно гнучкіший, можна виїхати саме тоді, коли на автостанції якраз нічого не зможуть запропонувати. І доїхати набагато швидше. Здебільшого така маршрутка не зупиняється на вокзалах і дорожніх зупинках. А тому вже згадану відстань можна подолати практично вдвічі швидше.
У далекій поїздці, скажімо, до столиці, водій може зупинитися біля кафе з недорогою кухнею або в місці, де працюють чисті й безплатні туалети.
Із негативів те, що практично ніхто не відповідає за безпеку вашої поїздки. Але хто може бути застрахованим від ДТП на дорозі?
Отже, який транспорт обрали би ви? Насправді пасажир не робить такого аналізу: обирає того, хто під рукою. А це значить, що великої різниці між цими двома гілками однієї системи не бачить. То для чого вся удавана боротьба?
Відповіді на «транспортні проблеми» дуже часто бувають настільки очевидні, що просто дивуєшся, чому ніхто не хоче їх шукати? Не потрібно нікого вистежувати, ловити, ні за ким шпигувати. Варто лише навести на дорозі та в салоні елементарний порядок. І всі їздитимемо зручно, швидко і комфортно. Але зробити це ніяк не вдається. Чому? Відповідь самі знаєте.

Хмельницька область.

Мал Олексія КУСТОВСЬКОГО.