За бурхливими політичними і трагічними воєнними подіями, які переживає наша держава, майже непомітною залишилась важлива дата — 20-річчя земельної реформи в Україні. Ця реформа була започаткована Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року, який відкрив дорогу для реальної передачі земель у колективну та приватну власність. Ще одним президентським указом від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» колгоспи було трансформовано у приватні підприємства.

Найуспішніша реформа за часи незалежності

Аграрна реформа свого часу справила революційний вплив на розвиток нашого суспільства. Вона зламала стару, вкрай не-ефективну колгоспну систему і дала можливість у стислі терміни вивести сільськогосподарську галузь із глибокої кризи. За короткий період понад 11 тисяч колективних і державних підприємств стали приватними структурами, а понад 6 мільйонів селян — власниками землі.
Сьогодні очевидно, що саме аграрна реформа була найуспішнішою та наймасштабнішою за часи незалежності України. Вона не обмежувалася паюванням землі та реформуванням колгоспів, а охоплювала цілий комплекс заходів, спрямованих на запровадження оренди земельних і майнових паїв та орендної плати за них, а також фіксованого податку для сільгоспвиробників, формування аграрного ринку, розбудову системи державної підтримки галузі, посилення соціального захисту селян. Із цією метою видано понад 60 президентських указів та прийнято низку законодавчих актів із різних проблем і напрямів аграрної реформи.
У результаті проведення аграрної реформи в країні створено потужний сектор економіки, який досить динамічно розвивався і навіть у кризові часи нарощував обсяги виробництва. Торік аграрний сектор єдиний дав приріст виробництва. Зокрема, обсяг виробництво зерна перевищив 60 мільйонів тонн.
Факт
Ми серед лідерів з виробництва насіння соняшнику, картоплі, кукурудзи і пшениці. Сільськогосподарська продукція становить понад чверть загальноукраїнського експорту.

Торгівля «з поля» обходить офіційні канали

Проте високі показники не відповідають наявному потенціалу нашого аграрного сектору. Причин цього чимало — починаючи від фінансових проблем та економічної кризи, яку переживає наша держава, й закінчуючи відсутністю інноваційного розвитку галузі. Остання обставина свідчить про відсутність дієвої державної програми підтримки й розвитку аграрного сектору.
У нас досі не сформовано повноцінного аграрного ринку. Внаслідок маємо періодичні сплески цін, ажіотажний попит, коливання в обсягах продажу та експорту продукції. Нині сільськогосподарською продукцією здебільшого торгують не селяни, а трейдери, які свавільно диктують свої умови та формують власну політику закупівель. Значні обсяги продукції продаються приховано — з поля, комори чи ферми, обходячи офіційні ринкові канали. За деякими підрахунками, у такий спосіб збувається мало не половина сільськогосподарської продукції, до того ж за цінами, що значно нижчі за біржові. Відсутність системи організованого ринку та механізмів його регулювання відчутно б’є по сільгоспвиробниках та інтересах держави. Водночас формування прозорого аграрного ринку є необхідною передумовою європейської інтеграції нашої країни. Без її виконання нам складно буде просувати свою продукцію на зовнішні ринки.
У країні також досі не створено надійної і прозорої системи підтримки аграрного ринку, яка б гарантувала захист селян за будь-якої кон’юнктури цін. Така система передбачає механізми раціонального використання зонального розміщення виробництва, квотування його обсягів, фінансових і товарних інтервенцій, створення системи страхування ризиків, нарощування конкуренції в усіх сферах аграрного ринку. На жаль, поки що про ці механізми можна говорити лише теоретично. Крім того, в державі фактично не застосовуються заставні закупівлі. Тож не дивно, що немає жодного прогресу в ліквідації проблеми цінового диспаритету. Як наслідок, віддача від сільськогосподарського виробництва залишається найнижчою серед інших галузей економіки.
І, безумовно, найгострішою залишається проблема технічної модернізації аграрної галузі. Нам вкрай потрібна конкретна державна програма технічної політики в аграрному секторі. Її відсутність не можна пояснювати економічною кризою чи війною. Відповідні фінансові ресурси та інвестиції для подолання технічної кризи можна знайти за рахунок включення в економічний обіг землі. Світовий досвід свідчить: капіталізація землі відкриває аграріям шлях до потужного іпотечного кредитування та великих інвестицій. Після включення землі в економічний обіг сільське господарство може перетворитись на найбільш капіталізований сектор економіки, з яким рахуватимуться банки, страхові та фінансові компанії і, головне, інвестори.
Цифри
Нині у вітчизняний аграрний сектор залучено лише 2 відсотки від загального обсягу іноземного капіталу. Ця частка у 5 разів менша, ніж частка аграрного сектору у ВВП, і в 10 разів менше частки зайнятих працівників. Схожа картина і в галузі сільськогосподарського машинобудування.

Шлях до соціально орієнтованої ринкової економіки

Забезпечення конкуренто-спроможності українського аграрного сектору неможливе без активної інноваційної діяльності. У світі за рахунок інновацій нині забезпечується половина сумарної ефективності економіки. У наших умовах для стимулювання інноваційних процесів на селі доцільно зберегти фіксований сільськогосподарський податок як ефективний механізм стимулювання інноваційного розвитку.
Важливо також зберегти спеціальний режим оподаткування ПДВ для сільськогосподарських виробників, що передбачено концепцією податкової реформи-2016, представленої Міністерством фінансів України на-
прикінці серпня. У разі його скасування 70 відсотків молочного скотарства країни одразу піде «під ніж». З точки зору продовольчої безпеки ситуація вкрай ускладниться тим, що ми повністю залежатимемо від імпорту, насамперед молока, яєць та м’яса. А ці товари становлять основу споживчого кошика українців.
Слід також поступово переходити до загальновизнаної світової практики державної підтримки інноваційної діяльності. За підрахунками фахівців, обсяги такої підтримки у країнах Європи пропорційно галузевій структурі ВВП у 3—5 разів вищі, ніж в Україні, а в структурі бюджетних видатків чи на гектар землі — у 10—15 разів. Зважаючи на економічні та фінансові проблеми, державну підтримку галузі можна посилити системою ринкового страхування ризиків господарювання на селі.
А як у них?
Наш аграрний сектор охоплений страхуванням приблизно на 10 відсотків, тоді як у країнах Західної Європи — майже на 90 відсотків.
До розв’язання всіх цих проблем слід активно долучати науку. Досвід проведення аграрної реформи свідчить, що одним із визначальних чинників її успіху було комплексне наукове обґрунтування етапів та конкретних заходів цієї реформи. Дослідження та розробки вчених-аграріїв покладено в основу нормативних та законодавчих актів, спрямованих на реформування аграрного сектору. На жаль, нині можливості науки недостатньо використовуються для визначення пріоритетів подальшого розвитку галузі.
У зв’язку з цим особливий інтерес становить науково-практична робота «Трансформація аграрного сектору економіки до ринкових умов господарювання», висунута Національним науковим центром «Інститут аграрної економіки» на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2015 року. Її автори — відомі вчені-аграрії, які свого часу брали безпосередню участь у науковому обґрунтуванні аграрної реформи, розробці необхідної нормативної і правової бази для її проведення. Тепер у своїй роботі вони науково обґрунтовують більш широку стратегію трансформації вітчизняного аграрного сектору. Безумовно, така робота має всі підстави претендувати на відзначення Державною премією.
У часи, коли в країні так гостро стоять питання реформ, будь-який досвід успішного реформування є дуже цінним. Тим паче в такий галузі, як сільське господарство, та ще й у такий важливий період практичної реалізації курсу на інтеграцію з Євросоюзом. Для цього маємо адаптувати свою аграрну економіку до європейських стандартів за всіма позиціями — якістю продукції, витратністю виробництва, регулюванням ринку, державною підтримкою сільгоспвиробників тощо. Усе це — необхідні умови цивілізаційного процесу розвитку сільського господарства, шлях до європейської соціально орієнтованої ринкової економіки.

Микола КУЧЕР, народний депутат, член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.