Донеччанин Максим Дудник (на знімку другий ліворуч) уже рік як перебуває в Києві. У столицю перевіз і свій бізнес — магазин спорядження для екстремальних видів спорту.

— Торгувати спорядженням я почав ще в інституті, а в дитинстві займався скелелазінням і альпінізмом. Любов до них прищепили батьки, які самі були туристами, й у свій перший похід у гори я вирушив із ними, коли мені виповнилося п’ять.
Підприємець згадує, що 20 років тому починав із дрібних продажів знайомим і друзям якихось пристосувань для цих видів спорту, мотаючись по всьому СНД, потім організував цех із виробництва спортивних рюкзаків. А на початку 2000-х прийшло розуміння, що назріла необхідність відкриття спортивного магазину.
При Радянському Союзі було великою проблемою знайти, приміром, гарну мотузку для скелелазіння або той же міцний рюкзак чи залізяки для альпінізму. Шукав по знайомих, їздив у спеціальні клуби. Потім стали просити друзі і їм привезти з того ж Єкатеринбурга, Петербурга, Києва необхідну річ. 
— Ось так і народжувався мій бізнес, — згадує Максим, сидячи у своєму новому магазині в самому центрі Києва.
— Важко було залишати Донецьк? Чому прийняли рішення виїжджати?
— Важко — не те слово. Коли торік у липні-серпні почалася повномасштабна війна в Донецьку, взагалі не було розуміння, що робити далі. Близько тижня перебував у повній прострації. Адже ми щойно переїхали ближче до центру, відремонтували приміщення, облаштувалися, і тут... війна.
Максим був одним із перших у місті, хто підтримав київський Майдан і разом з колективом брав участь у донецькому Євромайдані й українських мітингах. Він зізнається, що вже у квітні 2014 року приходило відчуття: мирного життя в рідному місті не буде.
— На той момент ми вже втратили Крим, долар виріс до 13 грн., стали втрачати клієнтів, які були пов’язані з півостровом. Дайвери їздили в Крим, скелелази — теж у Крим, у гори ходили в Крим. Досить велика кількість клієнтів пішла. Але ми все-таки продовжували працювати, а вже в липні продажі впали до нуля, — розповідає Дудник. — У мене було тоді 13 співробітників. Деякі ходили на роботу, бо думали, що снаряд може прилетіти й додому, і ти ніде не сховаєшся. А в магазині разом було не так страшно, та й не звихнешся від сидіння цілими днями в чотирьох стінах. У липні-серпні залишалося чоловік п’ять, решта роз’їхалися або перебували в укриттях. Усе ще не полишало відчуття, що потрібно перечекати, що Донецьк визволять, але наприкінці серпня стало зрозуміло — це надовго. Тоді й зважилися їхати в Київ.
Переїзд був досить складним технічно і досить затратним матеріально. Знадобилося дві ходки «п’ятитонниками», щоб вивезти з Донецька товар і устаткування.
Доводилося шукати якихось знайомих і з цього боку, і з того, щоб на блокпостах не виникло проблем. Ще частина товару перебувала на складі друзів у Дніпропетровську, звідти теж пізніше вивозили.
Ми переїхали в жовтні 2014 року, а в листопаді відкрилися. Важко було через стрибки курсу валюти. У лютому долар доходив до 41 у продажі, а в нас товар на 98% імпортний. Приміром, пристойний намет, що коштував три тисячі гривень, піднявся в ціні до шести тисяч, а якийсь пуховик міг подорожчати й до 18 тисяч гривень. Зрозуміло, що покупець, побачивши таку вартість, говорив «спасибі» і йшов.
На щастя бізнесмена, це лихоліття він і його п’ятеро донецьких співробітників, що переїхали в Київ, пережили. Хоча, як зазначає Максим, його бізнес програв однозначно. Однак складати руки й горювати не поспішає.
— У нас у Києві дуже гарний магазин, просторий, двоповерховий. Розумієте, головна проблема в тому, що в нас перервався ланцюжок із фінансами. Коли я опинився в столиці, на руках було п’ять тисяч гривень. Тому на оренду магазину та інші витрати довелося позичати в друзів. Домовлялися як могли. Хтось давав з великими відстрочками, хтось — на реалізацію. Від деяких товарів і брендів довелося відмовитися, бо хотіли гроші вперед. Але я сподіваюся, це тимчасово.
А от на запитання, чи тимчасово підприємець у Києві й чи не збирається повернутися в Донецьк, Максим відповів категорично:
— Мені в Донецьк більше нема чого вертатися.

Фото надано автором.