«Долой войну», «Мир наш», «Россия, очнись» — з такими плакатами тисячі друзів України виходили днями на марші миру в багатьох містах Росії. А доблесні поліцейські виривали мирні плакати й під руки виводили небайдужих активістів для профбесіди. Утім, для росіян це не новина. Як і намети (з величезними намальованими гранатами й написом «Россия — все, остальное ничто»), де досі вербують «танкістів» для «новоросії». Такий «відкритий набір на війну» стражів путінського порядку не бентежить... Але рано чи пізно кожному, хто мовчав або підтримував злочини ВВП, стане соромно. «Нашим предкам не вистачило сміливості, рішучості й чесності сказати «ні» Леніну чи Сталіну, Єжову, Берії чи Ягоді, але в нас є шанс це виправити. Мир може врятувати лише чотири слова: «Скажи ні Володимиру Путіну», — кажуть сміливі російські патріоти.
Андрій ГАВРИЛОВ (російський піаніст, диригент, письменник, проживає у Швейцарії):
— «Конфлікт» в Україні — не що інше, як одна з останніх фаз трагічного зникнення російської імперії.
Чому «трагічного»? Адже будь-яка імперія в наш час — жахливий анахронізм. Та якби Росія мала інтелектуальний потенціал, то, абсолютно очевидно, можна й потрібно було з максимальною швидкістю розумно й прагматично відповісти на доволі тривіальний виклик історії.
Трагічність полягає в тому, що через вікову негативну селекцію, після більшовицького перевороту в 1917-му, в Росії практично не залишилося індивідуальностей, людей, що вільно мислять.
Грубо кажучи, залишилися лише «людські покидьки», що старанно культивуються «більшовицькими селекціонерами».
У сучасній російській масі моральних калік залишилося все негативне, що існувало в російській імперії, — комплекси неповноцінності, злість, заздрість, ненависть до свободи та індивідуальності, державні, імперські інстинкти. Позитивного, творчого, яскравого індивідуального не залишилося нічого в жодній сфері, тому зупинити найнегативніші сценарії розпаду імперії вже давно немає кому.
В особі України росіяни втратили одну із «сестер», що надихала найбільше. Грузія, Вірменія, Україна — невичерпні джерела креативної сили, ці культури життєво важливі для росіян. Обриваючи зв’язок з ними, Росія прирекла себе на цілковите вимирання в культурній убогості.
Внутрішні проблеми України багато в чому пов’язані з розкладанням російської імперії в її більшовицькому варіанті. Тотальна корупція, безліч людей без культури і принципів, злодійство, втрата моралі та інші «подарунки радянського монстра» істотно ускладнюють прагнення здорової частини України вирватися з обіймів загибелі.
В останні два роки Україна показала, що в неї є здорова частина суспільства, на відміну від Росії, і це дає надію на її повернення до життя після довгих років мороку.
Віктор КАПІТОНОВ (Москва, активіст):
— Я живу в країні, яка для України стала агресором, і прошу пробачення за Росію. Хочу, щоб ви знали — є й нормальні люди, які розуміють: Путін скоює злочин в Україні. І я не мовчатиму, тому що це боягузливо й підло. Дорогі українці, ви показали усьому світу, що означає бути вільними людьми, ви прогнали тирана й почали розбудовувати державу. Поки що не все добре, але я вірю, що Україна буде успішною й вільною країною. І дякую вам за героїв! Слава Україні!
Хабіб ПОГОСЯН (Москва, банківський службовець):
— Я, громадянин Росії, намагаюся кожні вихідні виходити на пікети проти російської агресії в Україні. Звичайно, я проти брудної брехні, проти того, щоб помирали люди. Не знаю, чи зможемо ми колись спокутувати свій гріх перед Україною... Ми виходимо на пікети, мітинги, висловлюємо свій протест усіма законними методами. Проти нас застосовують репресії, величезні штрафи, адміністративні арешти. У день народження Надії Савченко вийшли на пікет до Матроської тишини (досі висить штраф). Під час затримання поліцейський погрожував, що вб’є мене. Ось так і живемо.
Олексій Б. ПАВЛОВИЧ (Клин Московської області, журналіст):
— Репортаж із країни, вивернутої навиворіт. Ми доживаємо у зникаючій як шагренева шкіра державі, якою правлять живі мерці. Вони за інерцією щось кажуть, щось обіцяють, з кимсь сперечаються, але не розуміють, що їх уже немає, їхній час скінчився, халяви більше ніколи не буде. Усі дипломатичні, пропагандистські й військові потуги зшиті на живу нитку й тріщать по швах. Їм треба думати, чи дозволять їм отримувати теплі речі в посилках на Нову Землю, крім тих щасливців, яких помістять у теплі комфортабельні камери в Гаазі, а не надуватися лже-імперською величчю з останніх сил. Путін витрачає сотні мільйонів доларів на пропаганду, вішаючи локшину на вуха простачкам і послужливим захопленим ідіотам. Мінські угоди — капкан. Гра навиліт. І Путін програє цю гру вчисту. Путін не може злити Донбас, тому що Д/ЛНР — це фейк. Це окупаційна адміністрація, яка без підтримки окупанта не протягне й місяця. І Путін це розуміє. Дехто вважає: якщо Путін піде з Донбасу, то з нього знімуть санкції. Цього не станеться. Більше того, санкції не знімуть взагалі. Навіть якщо Путін піде з Донбасу й навіть із Криму, санкції з Росії не знімуть. Можуть накидати санкцій ще, якщо клієнт упиратиметься. Єдино правильна постановка питання: якщо не Путін, то ЩО? Начебто у країні знову догниває черговий режим, який установлювався як ліберальний, як забезпечення хоча б мінімальних прав і свобод громадян. Як же так сталося, що менш як за два десятиліття цей режим переродився на свою протилежність, на мерзенну оперетку, неглибоку пародію на сталінський СРСР або Італію часів дуче з яскраво вираженою імітацією зовнішніх інститутів європейської державності? Чергові відповіді, що, мовляв, не було люстрації, що не довели до логічного кінця десовєтізацію суспільства, та не тих обрали, та ще труба нафтова здуру не вчасно подорожчала, та те, та се... Саме ЩО, а не ХТО змінить путінщину, як у парадигмі кремлівської братви. А ось ЩО. Наші російські інтелектуали дуже люблять міркувати про занепад Європи. Але Європа занепадає вже не одну сотню років. Європейські стандарти — політичні, етичні, естетичні, технологічні — захопили весь світ. Про який занепад тут може йтися? Створення російської політичної нації. Не архаїчної етнічної, а сучасної мультиетнічної, чиє становлення на століття загальмували більшовики. Уведення європейської правової й політичної системи. Зміна економічної моделі. Крім родовищ нафти і газу в Росії є й інші ексклюзивні ресурси поки що — територія та кваліфікована робоча сила, фундаментальна наука та ІТП. Якщо ці ресурси використовувати як треба, то можна повноцінно брати участь в азійсько-європейському торговельному обміні й у глибокій переробці, а не тільки видобутку ресурсів. Технології вже існують, залишається тільки їх застосувати.
Павло МЕНЬШУТКІН (Архангельськ, управлінець, блогер):
— Чи є сенс здійснювати молебні за припинення війни на Донбасі, якщо не відбувалися молебні за чесні вибори в Росії. Адже і вбивство, і обман, хоч би де вони відбувалися, — це гріх.
Маріанна ХАНУКОВА (Санкт-Петербург, активістка):
— Після перегляду російських ЗМІ людина починає боятися всього, навіть власного відображення у дзеркалі.
Олексій С. ЖЕЛЄЗНОВ (Тель-Авів, блогер):
— До ізраїльських «росіян». Коли Путін розкатав Чечню, ми схвалювали. Мусульмани ж. Отже, терористи. Коли спровокував Грузію через бандитів Кокойти й розпочав війну, ми проковтнули — далеко ж. Коли закрутив гайки в Росії й почав відтворення СРСР — ми не особливо звернули уваги. Коли напав на Україну — багато хто схвалив або знизав плечима. Адже американцям можна нападати на інші країни, чому Путіну ні? Бо ж колишня колонія. Та й міфічні «бандерівці» через РашенСМІ лякали стрибками й гілляками. Ми схвалили неприєднання Ізраїлю до санкцій проти російської агресії — адже наша хата скраю. Головне — гроші. Тепер Путін прийшов у Сирію — на кордон Ізраїлю, підтримуючи живою силою й технікою відкритих ворогів Ізраїлю: Асада та Хізбаллу. Але ми й тут не проти — адже він воюватиме з іншими терористами, які колись теж будуть нашими ворогами. Допомога давнім ворогам не бентежить. Чого ви чекаєте для прозріння, євреї? Коли прийде за вами? «Зелених чоловічків» у Тель-Авіві або арабської самооборони з базуками, танками та рязанським акцентом у Східному Єрусалимі?
Олександр ПОПКОВ (Сочі, адвокат):
— Люблю Росію й люблю Україну. Бачити їх хочу мирними і дружніми.
Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
