На вістрі сучасних ендокринологічних проблем

30 вересня 2015 1763

Минуло півстоліття відтоді, як відомий учений-ендокринолог, блискучий експериментатор Василь Павлович Комісаренко створив у Києві Інститут ендокринології та обміну речовин, зібравши колектив однодумців і поставивши за мету реалізувати результати фундаментальних досліджень у практичній медицині. Про здобутки тепер уже авторитетної не лише в нашій країні, а й далеко за її межами наукової установи, актуальні напрями пошуку вчених, їхній внесок у розвиток вітчизняної охорони здоров’я — розмова кореспондента «Голосу України» з директором інституту, учнем засновника закладу академіком Національної академії медичних наук України Миколою ТРОНЬКОМ (на знімку).

— Миколо Дмитровичу, наскільки прагматичними виявилися пріоритети роботи колективу, визначені ще 50 років тому?

— Здебільшого вони актуальні і сьогодні. З перших днів, приміром, інститут сконцентрував свої зусилля на одній із найважливіших медичних проблем — цукровому діабеті. Нині ця недуга — одна з найскладніших медико-соціальних проблем, до того ж без кордонів. Тобто вона є практично найпріоритетнішою для всіх національних систем охорони здоров’я у світі та в Україні в тому числі. Це зумовлено не лише значним збільшенням кількості хворих на цю недугу, а й надзвичайно великим ризиком гострих і хронічних ускладнень, які призводять до інвалідизації та передчасної смерті людей. І про це свідчать дані міжнародної організації з вивчення діабету.

Нині у світі понад 300 мільйонів хворих на діабет. За прогнозами, у 2035 році ця цифра сягне майже 600 мільйонів. Саме на підставі цих даних та швидкості поширюваності цукрового діабету ООН назвала хворобу пандемією XXІ століття.

В Україні налічується 1 мільйон 380 тисяч хворих на цукровий діабет. Але ця цифра далеко не повна. Інститутом було проведено масштабні клініко-епідеміологічні дослідження, які засвідчили, що на один офіційно зареєстрований випадок мають місце 2—2,5 невиявлених. Тобто фактично у нас понад 3 мільйони хворих. Особливо непокоїть те, що їх кількість, як і загалом у світі, стрімко збільшується.
Цукровий діабет викликає серйозні ускладнення. Він є, зокрема, істотною причиною ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, церебрального інсульту, сліпоти, гострої ниркової недостатності. Якщо взяти серцево-судинну патологію, то 67 відсотків її проявів пов’язано з цукровим діабетом. А чого варта, наприклад, так звана діабетична стопа, що призводить до гангрени й наступної ампутації.
Якщо взяти серцево-судинну патологію, то 67 відсотків її проявів пов’язано з цукровим діабетом..

— Судячи з наведеної вами статистики, актуальним є питання щодо вчасної діагностики небезпечного захворювання.

— Авжеж. Раннє виявлення цукрового діабету є одним із першочергових завдань ендокринологів і медичної спільноти загалом. Рівень цукру треба перевіряти у крові всіх людей без винятку. Якщо виявити його підвищення на ранніх етапах, то якраз і можна профілактувати ті серйозні ускладнення, які виникають при діабеті. Варто зазначити, що за роки незалежності Україна зробила певні позитивні кроки. Значно поліпшилась якість допомоги хворим. У країні сьогодні діють два фармзаводи — «Фармак» та «Індар», які випускають інсуліни за міжнародними стандартами. Вітчизняні ендокринологи і діабетологи мають у своєму розпорядженні весь спектр цукрознижуючих препаратів — таблетованих та ін’єкційних. І на сьогодні найголовніше — компенсувати цукровий діабет, тобто домогтися нормалізації вуглеводного обміну в організмі хворих, вмісту цукру в крові. Якщо ми цього досягнемо — це буде рівноцінно профілактиці ускладнень.

— І все-таки, чи довелося з часом вносити корективи в тематику роботи інституту?

— Вдатися до них змусила насамперед аварія на Чорнобильській атомній електростанції, після якої однією з найактуальніших медичних проблем стала патологія щитоподібної залози. Катастрофа на ЧАЕС поставила перед медиками та, особливо, ендокринологами нові відповідальні завдання, які стали важливим випробуванням для колективу інституту. Чорнобильська аварія супроводжувалася викидами в атмосферу колосальної кількості радіоактивного йоду, що спричинило значне його накопичення у тканинах щитоподібної залози, надто в дітей і підлітків. Про це свідчить динаміка захворюваності на рак щитоподібної залози.

Зв’язок зростання захворюваності на рак щитоподібної залози з аварією на ЧАЕС підтверджує і той факт, що в мешканців шести найбільш забруднених північних областей, які на час аварії були в дитячому та підлітковому віці, рівень захворюваності впродовж 1990—2012 років виявився значно вищий, ніж в їхніх однолітків з інших регіонів України. У 1992 році в інституті створено реєстр раку щитоподібної залози в осіб, які на час Чорнобильської катастрофи були дітьми та підлітками. У 1996-му організовано відділення радіойодтерапії для післяопераційного лікування хворих на рак щитоподібної залози. З 2010 року відділення функ-ціонує у збудованому сучасному спеціалізованому корпусі для проведення променевої терапії. Отже, в установі створено повний цикл діагностики та лікування таких хворих — доопераційна діагностика, хірургічне лікування, післяопераційне ведення (радіойоддіагностика та радіойодтерапія, супресивна терапія тироксином). Розроблено також лікувально-профілактичний комплекс для жінок репродуктивного віку, які, коли були дітьми та підлітками, постраждали від Чорнобильської катастрофи та були прооперовані з приводу раку щитоподібної залози. Слід зазначити, що 570 із них з часом народили дітей.

— Тобто можна говорити і про певний позитив?

— Попри все, як засвідчують дослідження і статистика, кількість випадків раку щитоподібної залози продовжує збільшуватись, до того ж переважно за рахунок осіб, яким на час аварії було від
0 до 18 років. Водночас отримані результати дали змогу кардинально змінити тактику і стратегію лікування радіоіндукованих карцином щитоподібної залози. В інституті переглянули раніше прийняту практику органозберігаючих операцій і повністю перейшли на тотальне видалення щитоподібної залози при радіоіндукованих карциномах. Така тактика знижує ризик рецидивів порівняно з органозберігаючими операціями.

Результати цих досліджень викликають велике зацікавлення в учених багатьох країн — праці співробітників широко цитуються закордонними дослідниками. Мене персонально двічі запрошували виступити з доповідями на конференціях у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку та багатьох країнах світу (Німеччині, Японії, Великій Британії, Франції, США), а у 2012-му я був нагороджений «Меморіальною премією миру імені доктора Нагаї» (Японія) за особистий вагомий внесок в удосконалення медичної допомоги постраждалим від радіаційного впливу. Після катастрофи на атомній електро-станції (м. Фукусіма) уряд і вчені Японії не раз залучали українських ендокринологів і радіологів як експертів для вирішення найскладніших питань. Провідні вчені інституту у 2007 році стали лауреатами Державної премії України в галузі науки і техніки за визначення механізмів радіоіндукованих ефектів Чорнобильської катастрофи, розробку і впровадження новітніх технологій медичного захисту постраждалих.

— Ураження щитоподібної залози — найгостріша постчорнобильська проблема?

— Велику тривогу вчених-ендокринологів викликає також йодний дефіцит в Україні. Ґрунт багатьох наших областей бідний на цей елемент, отже, на нього збіднені вода та продукти харчування. Дефіцит йоду спричиняє затримку розвитку мозку дітей у внутрішньоутробному періоді та позначається на інтелектуальних здібностях. У всьому світі цю проблему розв’язують за допомогою йодованої солі, але в Україні відсутня законодавча база для вирішення цих питань.

За підтримки ВООЗ та дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ науковці інституту провели масові дослідження йододефіциту на всій території України. Практично немає населених пунктів із нормальним йодним забезпеченням. Наслідком нестачі йоду, що й передбачалося, якраз і є виникнення захворювань щитоподібної залози.

Характерно, що рівень споживання йодованої солі населенням України на початку другого тисячоліття був дуже низький — від 2 до 5 відсотків домогосподарств. Після прийняття Державної програми профілактики йодозалежних захворювань у 2002 році споживання йодованої солі зросло у 5—6 разів. Нині рівень споживання йодованої солі сягає майже 20 відсотків домогосподарств. Але й цього дуже мало. ВООЗ, ЮНІСЕФ та Міжнародною організацією з ліквідації йодозалежних захворювань визначено оптимальний рівень споживання йодованої солі, який становить 80—90 відсотків. За участі фахівців інституту підготовлено законопроект щодо боротьби з дефіцитом йоду в Україні, який перебуває на розгляді у Верховній Раді.

— Якщо повернутися до діабету, то чи можна вважати, що зі створенням вітчизняного виробництва інсулінів, до якого причетний і колектив інституту, пов’язані з цією хворобою проблеми спростилися?

— Певною мірою так. Проте замісне введення інсуліну, яке істотно поліпшує стан хворих і знижує розвиток ускладнень захворювання, все-таки не ліквідує основну причину хвороби — недостатність утворення гормону в організмі. Найкращим способом лікування діабету було б відновлення необхідного рівня утворення інсуліну в організмі. Спільно з ученими Інституту молекулярної біології та генетики НАН України ендокринологи нашої установи шукають підходи до цього, по суті, ідеального лікування. Передбачається, що введення в організм гена, який кодує синтез інсуліну, зможе допомогти відновити нормальний рівень гормону та його регуляцію.

Звичайно, це поки що досліди на тваринах, але цей шлях привертає серйозну увагу дослідників усього світу. І базується він, як бачимо, насамперед на фундаментальних дослідженнях. Слід зазначити, що саме на їх результатах ґрунтується розробка нових підходів у світовій медицині. До того ж особливістю ендокринології як науки в наш час є її взаємозв’язок із багатьма дисциплінами — біохімією, імунологією, генетикою, молекулярною біологією, що дає змогу докорінно змінити уявлення про регуляцію функцій залоз внутрішньої секреції та участь гормонів в інтеграції обміну речовин. Вивченню механізму дії гормонів на клітини-мішені присвячувалася значна частка зусиль фахівців в області експериментальної ендокринології. Минулими десятиліттями події саме в цій області привели до розуміння в медико-біологічному співтоваристві, що ендокринологія — це не тільки і не стільки розділ клінічної або експериментальної медицини, а й загальнобіологічна теоретична дисципліна. І сьогодні молекулярно-клітинні розділи ендокринології, імунології, онкології і нейробіології важко відокремити.

— Напевно, і вимоги до кваліфікації кадрів у цьому зв’язку зростають?

— Безперечно. І в нашому інституті багато робиться для підготовки високопрофесійних лікарів-ендокринологів. На його базі, зокрема, діє кафедра ендо-кринології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України. Після закінчення інтернатури лікарі отримують тут спеціальну підготовку з ендокринології. В аспірантурі та докторантурі молоді дослідники проводять наукові дослідження під керівництвом найавторитетніших учених зазначеної галузі, розкриваючи складні проблеми сучасної клінічної та експериментальної ендокринології. Варто зазначити, що наукові кадри завжди були гордістю інституту. За 50 років його існування виросла когорта вчених, що сформувала наукове ядро, найкращі представники якої очолили наукові підрозділи нашої та інших наукових установ. Це запорука подальшого поступу медичної науки і практики.

Розмову вів Віктор КОЛОМАК.

Київ.