Олег Брезденюк з Петербурга відмовився від російського громадянства у пам’ять про вбитого на Майдані рідного брата Валерія, талановитого художника зі Жмеринки на Вінниччині. Каже, після того, що наробив Путін у Криму, не може більше залишатися в Росії.
На похорон Олег приїжджав один, дружина і двоє синів залишалися в Петербурзі. Повернувшись до них, не знаходив місця. Думками весь час повертався до Майдану, до батьківської хати, перед очима поставав пагорб свіжої землі на кладовищі. Довго не міг залишатись у такому душевному стані. Одного дня взяв квиток на поїзд і знову поїхав у Жмеринку. Саме тоді почалися події в Криму.
— Зухвала агресія остаточно визначила мій вибір, — каже Олег. — Умить розвіялися всі сумніви — повертатися на батьківську землю, чи ні. Поїхав у Петербург повідомити про це дружині. У нас двоє синів, одному шість, другому дев’ять років. Вони ще малі, для них головне — бути разом з батьками, не важливо, де саме. Більше переймався тим, як поставиться до мого рішення дружина Ольга, росіянка за національністю. Чи захоче поміняти Пітер на Жмеринку?
У Петербурзі у Брезденюків є квартира. Разом прожили у північній столиці Росії понад десять років. Обоє мали непогану роботу: чоловік працював в аеропорту, дружина — у авіакомпанії. Олег каже, що на роботі втомився переконувати колег про те, що на Майдан вийшли не фашисти і не бандерівці, як їм тлумачить путінська пропаганда. Марно старався, все одно більшість залишається на своєму. Хоча є такі, що підтримують українців. Так само зробила дружина.
— Ольга з розумінням поставилася до моєї пропозиції, — продовжує Олег. — Ми вже перебралися у Жмеринку. Зупинились у моїх батьків. Подали документи на оформлення громадянства. Зараз вирішуємо питання з навчанням старшого сина. У школі йому буде непросто, бо не знає української. З ним активно всі намагаємося розмовляти тільки українською. Думаю, в такому середовищі хлопець вивчить мову.
Олег переконаний: якби брат був живий, підтримав би його рішення.
— Валерій загинув у боротьбі з несправедливістю, — каже Олег. — Як же я можу після всього змиритися з тим, що робить Путін. У пам’ять про брата вирішив попрощатися з Росією, відмовитися від їхнього громадянства, прийняти громадянство України і жити на землі, де народився, де живуть мої батьки, родичі.
Після невеликої паузи Олег каже:
— Ви навіть не уявляєте, який у мене був брат! Ми разом виросли і жодного разу не те що не бились, як це буває між малими дітьми, а навіть не посварилися. Валера завжди робив так, щоб саме мені дісталося найбільше цукерок, наприклад, чи ще чогось смачного. В усьому відчував його безкорисливе ставлення до мене. Яка ж у нього була добра душа і щире серце! Та й у місті його поважали, любили.
Міськрада ще не прийняла рішення про перейменування однієї з вулиць у пам’ять про Героя Майдану, який загинув від кулі снайпера 18 лютого, а хтось із місцевих уже почепив табличку з написом «Вулиця Валерія Брезденюка». Встановили її на одному з будинків на вулиці Фрунзе.
