Висловлю думку, з якою погодиться далеко не кожний, враховуючи, що перші особи держави стверджують: в судах існує суцільна корупція. Лідерам у нас все ж таки вірять, і вважається, що там, у верхах, їм видно краще. Такий стереотип міцно карбується у головах електорату. Цьому сприяють і медіа, які на догоду владі однобоко висвітлюють роботу судів. 

Я не чула жодних похвальних слів на адресу правосуддя при винесенні  дуже не-
простих резонансних справ, проте ллється лавина звинувачень, навіть без аналізу чинного законодавства, чому, наприклад, суддя випустив під заставу корупціонера при обранні йому запобіжного заходу. Ніхто навіть і не обмовиться, що той же таки законодавець при прийнятті нового КПК заклав норму закону (ст. 183 КПК ), за якої суддя зобов’язаний під час постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання цією особою обов’язків, передбачених Кодексом, за винятком незначної кількості випадків (щодо злочину, вчиненого з застосуванням насильства або погрозою застосування насильства; коли злочином спричинено загибель людини; або щодо особи, стосовно якої у цьому ж провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею). Тобто, за виконання обов’язкової норми закону суддя журналістами та владою виставляється корупціонером та негідником у мантії. А, можливо, законодавець, вводячи вказану норму права, вже заздалегідь надавав можливість злочинцям, сплативши заставу, втекти за кордон? Але чому ж у таких випадках всі шишки летять у город судової системи?
Звичайно, в судах є корупція, проте далеко не в таких масштабах, як про це стверджують лідери політичних партій, ново-спечені люстратори та представники медіа. Якби її в судах не було зовсім, то це виглядало б навіть дивним, оскільки судді живуть у тому самому суспільстві, в якому чесним шляхом не можна влаштувати дитину в садочок, без коштів зробити операцію, без сплати мзди займатися бізнесом. 
І все-таки я стверджую, що лише в суді можна отримати надійний захист прав та свобод.
Судова система є найбільш контрольованою гілкою влади. У суді завжди є дві сторони і, за невеликим винятком, коли сторони укладають мирову угоду, одна сторона програє. Напевно, цілком логічно, що вона буде незадоволена рішенням суду та стверджуватиме, що суд вчинив неправомірно, проте індикатором і головною оцінкою справедливості рішення є те, чи оскаржуються вони у вищі інстанції. Якщо сторони, після проголошення рішення суду першої інстанції, не оскаржили його, значить, вони погодилися із ним. Значить, рішення справедливе? (Відсоток рішень, що оскаржується, — незначний. Наприклад, по Хмельницькій області, згідно зі статистичними даними, за шість місяців 2015 року становить не більше 5%.).
То чому ж тоді така недовіра до судів? Розмірковуючи над цим питанням, ще раз переконуюся, що таку думку владі вигідно нав’язати суспільству, адже тоді можна не виконувати рішень судів, не запроваджувати механізмів, щоб рішення судів виконувалися в обов’язковому порядку, в такий спосіб відвернути увагу суспільства від своїх статків, від своєї некомпетентності та бажання впливати на судову систему, мати зручних, ручних суддів.
У спільному висновку Венеціанської комісії й Директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що під час зустрічі в Парижі представники органів влади надали докладні роз’яснення мети кваліфікаційного оцінювання суддів, яке буде проводитися відповідно до Перехідних положень закону. Вони підкреслили основні проблеми як з корупцією, так і з некомпетентністю працівників судових органів, які є результатом політичного впливу на призначення суддів у попередній період. Разом з тим представники органів влади також підкреслили майже повну відсутність довіри суспільства до чесності або компетентності судових органів. За словами представників органів влади, в цих умовах був вибір між звільненням усіх суддів з посад і запрошенням їх повторно подати свої кандидатури на посади (що не бажано) та їх оцінюванням у спосіб, який пропонується в статті 6 Перехідних положень.
Члени комісії погодилися і вказали, що якщо ситуація є такою, як описали представники влади, то може бути необхідним і виправданим вжити надзвичайних заходів для виправлення цих недоліків.
Вловлюєте? Саме органи влади у Венеціанській комісії стверджували про майже повну відсутність довіри суспільства до судових органів. Ну як має оцінювати роботу судів пересічний громадянин, коли про недовіру до судів кричать з усіх телеканалів як депутати, так і вищі чини держави. Але чому ж тоді міністр юстиції, який уповноважений захищати інтереси держави, не іде в суд, аж до Європейського, не вимагає скасувати незаконне рішення і не притягує до відповідальності суддю, який виніс завідомо неправосудне рішення? Адже проаналізувати судові рішення може кожний — всі вони є у єдиному Державному реєстрі судових рішень. Набагато простіше запровадити кваліфікаційне оцінювання суддів і, наприклад, суддю, який 20 років здійснював правосуддя, не має скасованих рішень, звільнити за порушення присяги, бо він не добрав якоїсь кількості балів. Або звільнити тих, хто не іде на поступки владі, а виносить справедливі рішення, в тому числі і суддів Верховного Суду України. Ви думаєте, оцінювання буде професійним і справедливим?
Здійснюючи судову реформу, реформатори повинні добре продумати, як разом із водою з купелі не виплеснути і немовля.

Ірина РЕПЕЦЬКА, магістр державного управління.