Площа — це наші Крути

Сергій ЛАВРЕНЮК.

2 жовтня 2015 4790

Сьогодні виповнюється 25 років Революції на граніті

Влада не хоче слухати слів,
Страйк — наше слово,
страйк — наше право.
Станьмо на площі, часу посли,
Серцем до серця, лава до лави.
Києве, встань-но!
Січ, пробудись!
Львове, не дай заснути!
Ми вже не ті, що були колись,
Площа — це наші Крути!

Це слова з пісні, що 25 років тому залунала над Майданом Незалежності — тодішнью площею Жовтневої революції, де вранці 2 жовтня 1990 року розпочалося студентське голодування. Саме цього дня кілька десятків студентів, що представляли Українську студентську спілку та львівське «Студентське братство», почали встановлювати на площі намети та заявили, що не підуть звідти доти, доки не буде виконано їхні вимоги.

Пригадую, як лідер «Студентського братства» Маркіян Іващишин попри попередження міліції коротко сказав: «Починаємо ставити намети, а там буде видно». Що там буде видно, тоді не знав ніхто, проте всі знали, що учасники попередніх студентських протестів здебільшого опинялися в СІЗО та отримували свої 10—15 діб.

Вимоги голодувальників було написано на великому плакаті та розміщено на флагштоці, тож уже здалеку можна було прочитати, що учасники акції вимагають: відставки тодішнього голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола; проведення позачергових виборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше, ніж навесні 1991 року; ухвалення постанови про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ в Україні; відмови від підписання нового союзного договору та повернення на територію республіки військовослужбовців, які проходили строкову службу за межами України, та забезпечення проходження військової служби на території республіки.

5 жовтня до табору протестувальників прибув тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук, де провів дискусію з лідерами студентського руху Олесем Донієм та Маркіяном Іващишиним. Домовитися їм ні про що не вдалося. Та оскільки цю подію у прямому ефірі транслювало телебачення, то в такий спосіб про акцію дізналася вся Україна. Значний резонанс мала й зустріч зі студентами письменника Олеся Гончара, після якої він заявив, що не хоче мати нічого спільного з тими, «хто з глумливим сміхом зустрічає трагедію свого народу та страждання дітей України», і демонстративно вийшов із Компартії.

За кілька днів страйк вихлюпнувся за межі площі і фактично охопив усі навчальні заклади столиці та багатьох міст України, а приміщення Київського університету імені Тараса Шевченка взагалі було зайнято протестувальниками. Коли ж до студентів стали долучатися робітники, зокрема до площі прийшла велика колона працівників заводу «Арсенал», Верховна Рада таки змушена була ухвалити рішення про надання студентам прямого ефіру на УТ-1, дозволила Олесю Донію виступити з парламентської трибуни та утворила погоджувальну раду для розгляду вимог протестувальників.

Студентська революція на граніті завершилася 17 жовтня — цього дня Верховна Рада ухвалила постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодовку в місті Києві з 2 жовтня 1990 року». Цей документ передбачав, що ще у 1990-му Верховна Рада ухвалить закони про референдум в УРСР, про громадські об’єднання та організації, про статус народного депутата та про вибори на багатопартійній основі. Передбачалося й проведення у 1991 році референдуму з питання довіри Верховній Раді та за його результатами вирішити питання про проведення нових виборів до кінця року.

Також Верховна Рада зобов’язувалася забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за добровільною згодою громадянина та обіцяла утворити тимчасову комісію з питання націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України. Стосовно можливості підписання нового союзного договору Верховна Рада постановила до прийняття нової Конституції вважати це питання передчасним.

Отже, єдиною вимогою, яку Верховна Рада задовольнила негайно, була відставка голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола. Решту вимог фактично було реалізовано після здобуття Україною незалежності.

Та, на жаль, у 1991 році не було проведено дострокових парламентських виборів за багатопартійною системою. Так було змарновано шанс на побудову в Україні нормальної політичної системи: оскільки на той час в нас іще не було олігархів, то й партії ще були вільні від впливу великих грошей.

Проте Революція на граніті переконала мільйони українців, що КПРС та КДБ не всесильні, і стала потужним поштовхом на шляху до здобуття Україною незалежності.

P.S. Наш колега Сергій Лавренюк був активним учасником Революції на граніті. Його слова — це не переказ чужих спогадів, а точка зору одного із провідників тодішніх буремних подій.