Лідери країн «нормандської четвірки» ніяких додаткових угод у Парижі не підписували, й жодні зміни до Мінських домовленостей вноситися не будуть. «Ми обговорили терміни імплементації існуючих угод», — заявив Президент України Петро Порошенко в інтерв’ю українським телеканалам.
Інтерв’ю стало підсумком саміту «нормандської четвірки» в Парижі, що відбувся наприкінці минулого тижня. По завершенні переговорів до журналістів вийшли тільки Президент Франції Франсуа Олланд, який зауважив, що Мінськ-2 має бути виконаний до кінця року, в тому числі й у питанні місцевих виборів, та Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка й оголосила, що «тепер є не тільки мінські, а й так звані «паризькі гарантії», тому що домовленості будуть виконуватися».
Повідомлення про проведення на окупованих територіях виборів викликали неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Петра Порошенка закликали виступити з роз’ясненнями: про що саме домовилися в Парижі.
Головною метою переговорів у Парижі було не допустити фейкових виборів, відповів Президент на запитання журналістів. «Путін пообіцяв повідомити до вівторка, що вони не відбудуться», — сказав Порошенко. Він зауважив: щойно на Донбасі пройдуть чесні вибори, визнані ОБСЄ, спостерігачі мають передати контроль над кордоном українським прикордонникам. А якщо ОБСЄ не допускатимуть до кордону, на Росію накладуть нові санкції. Також Петро Порошенко заперечив можливість участі у виборах на Донбасі сепаратистських чи російських партій. «Українські політсили будуть брати повноцінну участь у виборах на Донбасі. Умовою проведення виборів є повноцінна діяльність українських ЗМІ», — сказав Порошенко. «Мінські домовленості — це мирний план, який обов’язково буде виконано. До країни, яка відтягуватиме імплементацію, будуть застосовані санкції», — запевнив він.
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Які найбільші ризики і які переваги постали перед Україною після зустрічі в Парижі? З таким запитанням «Голос України» звернувся до політолога Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марії Золкіної.
— Головний ризик у тому, що ми можемо почати корегувати пакет Мінських домовленостей. Робиться спроба реалізувати їх за допомогою нових домовленостей. На горизонті з’явився ризик переведення конфлікту у внутрішню політичну площину. Очевидно, що наші західні партнери хочуть зупинити конфлікт (принаймні його гарячу фазу). А в який спосіб це відбудеться, схоже, відійшло для них на другий план. Поки що Захід робить ставку на короткострокові цілі — тимчасове замирення ситуації. Але це не розв’яже питання агресії, не дасть відповіді: як стримати Росію від подальшої ескалації і коли Україна отримає контроль над своїм кордоном?
Досі наполягання на чесних демократичних місцевих виборах було єдиним запобіжником до імплементації варіанта мирного плану, вигідного Росії. Неможливість проведення демократичних виборів на окупованих територіях — той козир, яким Україна могла апелювати й аргументувати свою відмову продовжувати виконання Мінських угод в односторонньому порядку. І цей запобіжник може зараз зникнути.
З ким Київ обговорюватиме проведення місцевих виборів? Вочевидь безпосередньо з представниками самопроголошених республік, що також означатиме переведення моделі переговорів із зовнішньої площини у внутрішню. А якщо вибори таки відбудуться, міжнародні партнери фактично усунуться від врегулювання цього конфлікту, принаймні на такому рівні, на якому вони залучені зараз.
Щодо переваг, то, як на мене, Київ нині має переговорні позиції точно не гірші, ніж у лютому, коли підписувався Мінськ-2, а, може, й кращі. Україна трохи скорегувала порядок імплементації домовленостей на свою користь шляхом ухвалення постанови про визнання цих територій окупованими, тобто вони отримали офіційний статус у законодавстві. І доки звідти не буде виведено незаконні збройні формування, статус не зміниться. Друге — правка до закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, в якій прописано стандарти проведення чесних демократичних виборів з нашої точки зору: вільні доступи до ЗМІ, конкуренція між політичними партіями, можливості проводити виборчу кампанію, чого там немає і не може бути найближчим часом. Отже, ми все ще можемо наполягати: поки стандарти не буде дотримано, ми не можемо визнати процес, який там буде організовано, виборами. Але для цього треба мати силу сказати «ні» нашим західним партнерам.
