Після участі в АТО Василь Гук повернувся у своє рідне селище Смига, що в Дубенському районі на Рівненщині, де на нього чекали дружина і донька. Саме думка про сім’ю зігрівала в тяжкі дні перебування в зоні проведення АТО. Рідні, односельці теж раділи, що дочекалися Василя з фронту... А він, учорашній воїн, став звикати до мирного життя. Працевлаштувався на місцевому торфопідприємстві водієм — працює, як і на фронті, з повною віддачею та відповідальністю.
Водночас учорашньому фронтовику не дає спокою несправедливість. Річ у тім, що держава взяла на себе зобов’язання надати бійцям АТО землю для забудови. У Василя Гука житло не з кращих — його сім’я займає одну кімнату в старій хаті. Тому й подав документи до Дубенської міськради на виділення земельної ділянки під забудову. Однак минуло вже майже півроку, а відповіді й досі немає.
— Я чекатиму, — каже фронтовик, — може таки дочекаюся, хоча штурмувати це питання не буду, не в моєму характері. А от на війні мій характер був бойовитіший.
І справді, Василь Гук на фронті був не з боязких, воював хоробро. Про це свідчить навіть оцей епізод.
...Під славнозвісною Савур-Могилою, де точилися запеклі бої між українськими бійцями та сепаратистами, спочатку перевага була явно за останніми. Вони били по висоті, зайнятій українцями, з усього, що було під рукою, — мінометів, гаубиць, «Градів». А потім ще й спробували атакувати висоту танками та бойовими машинами піхоти. Здавалося: ще одна п’ядь української землі відійде до бойовиків. Однак буквально за півгодини ситуація кардинально змінилася. Супроти п’ятьох російських танків та двох БМП постав один український Т-72. Його поява та агресія настільки ошелешили ворога, що атакуюча сторона розвернулася й почала відступати. А підбиті БМП так і завмерли на полі бою. Василь Гук із селища Смига Дубенського району брав участь у тому бою. І хоча він уже демобілізувався, однак, як сам каже, спогади про війну не заживуть ніколи:
— Після цього бою під Савур-Могилою мене, як і весь екіпаж танка, поспішили зробити героєм, — скромно каже Василь Гук. — Але ж ми просто виконували свій обов’язок і не думали про якесь там звеличування. Зрештою, поціль один російський снаряд у наш танк — і ситуація могла бути зовсім інша. Але цього дня щастя було на нашому боці.
І на початку служби Василь Гук проявив себе. Тоді українським воякам спокою не давав ворожий снайпер. Він засів на верхніх поверхах заводу й обстрілював українські позиції. Командування вирішило залучили проти снайпера танк із навідником В. Гуком. І той упорався із завданням: снайпер замовк...
— Це знову-таки не геройство, — зауважує Василь Гук, — а виконання військового наказу. Водночас були дні, коли ворожі артобстріли могли не залишити нікого із нас живими. Ми тоді сиділи в окопі, а над ним щоразу вибухали снаряди. Осколки лягали то тут, то там. Я тоді засумнівався, що побачу дружину і доньку...
На щастя, все обійшлося і Василь Гук повернувся до своєї сім`ї. Сподіваємося, що Дубенська міськрада, куди подав документи на виділення земельної ділянки під забудову Василь Гук, таки виділить її героєві, який її справді заслужив.
Млинів
Рівненської області.
На знімку: Василь Гук на тлі Дубенського замку.
Фото автора.
