П’ять сільських жінок: три Надії, Любов та Віра написали незламній українській льотчиці Надії Савченко листа підтримки, поваги, материнської турботи.
Живуть жінки у холодноярських, старовинних козацьких селах Медведівці та Мельниках. Найстаршій, колишній сільській вчительці, Надії Зубенко вже вісімдесят. Мають поважні роки й селянки, колишні колгоспниці Надія Данилейченко, Надія Будяк, Віра Зубенко та вчителька Любов Вахній. Щодня, щогодини ці жінки, як і більшість земляків, з тривогою і надією слухають зведення зі сходу країни, вболівають за долю мужньої дівчини Надії Савченко, котра стала символом незламності українського духу. Ці материнські переживання, велика повага і віра лягли рядками листа, котрого жінки адресували нескореній Українці (подається зі скороченнями):
«Дорога наша Надійко!
З першого дня, коли ти потрапила в лабети ворога і про це дізналася вся країна, слухаємо про тебе кожну звісточку, вболіваємо, дивуємось, захоплюємось, пишаємось, плачемо, молимось... Твої болі — наші болі. Нічого ми так не бажаємо зараз, як твого визволення, повернення додому. До рідної України, за яку ти страждаєш, краєш своє серце, та не здаєшся, показуєш усім нам приклад національної гідності й гордості.
Ми багато бачили на віку. Знаємо, що Україну не поставлять на коліна. Як колись загинули, але не підкорилися зайдам із півночі, захисники Холодного Яру. Тепер, кожної весни й осені, приїздять на святу українську землю тисячі молоді, щоб вклонитися героям, набратися сили духу й відваги. Ми віримо, Надійко, що й ти незабаром повернешся в Україну і приїдеш до нас на Чигиринщину. Ми тебе уклінно запрошуємо.
P.S. Надієчко! Тільки-но почули по радіо тривожну звістку, що ти можеш почати суху голодовку... Не роби цього, донечко! На колінах благаємо... Тобі народжувати синів, служити Україні! Збережи здоров`я. Не дай приводу радіти підлим ворогам. Нехай палкі слова нашої незабутньої Лесі Українки зміцнять твою тверду волю, наповнять вірою твоє мужнє серце:
Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Я на гору круту кам’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть і настане
Ще й для мене весела весна».
Підготувала Ліна ЛЕБЕДЕНКО.
Черкаська область.
