Чесно кажучи, спочатку я трохи вагалася: писати про те, що розповіла по телефону наша читачка, чи ні, бо дехто може сприйняти порушену нею тему як дрібницю. Зрештою, вирішила написати, бо саме через нашу мовчанку такі ось «дрібниці» псують життя...

 

До корпункту «Голосу України» на Рівненщині звернулася наша читачка рівнянка Надія Романчук. Жінка телефонувала з Березнівського району і просила допомогти їй отримати свідоцтво про смерть матері.


— Моя старенька мама Галина Саветівна Бондар жила у селі Більчаки Березнівського району, що входить до складу Марининської сільської ради, — розповідала читачка. — Але останні роки вона занедужала, не могла дати собі раду в побуті, то я забрала її до себе у Рівне. Але 7 жовтня мама померла. Ще за життя заповідала нам поховати її у рідному селі, біля рідні. Тож ми виконали її останню волю.


 8 жовтня повезли небіжчицю ховати у Більчаки. Того ж дня, близько 12-ї години ,занесли у Марининську сільську раду всі необхідні документи, які дають підстави виписати свідоцтво про смерть мами. Ці обов’язки, як нам пояснили у сільраді, покладені на секретаря Катерину Власюк, — продовжує Надія Романчук. — На жаль, ми вже маємо гіркий досвід поховання рідних, тож знаємо: щоб виписати свідоцтво про смерть, багато часу не потрібно. Яким було наше здивування, коли секретар сказала, що, мовляв, комп’ютерна програма «не справляється», оскільки в паспорті небіжчиці не вказані дата і місяць народження, а лише рік — 1927-й.


— Подолавши наступного дня з Більчаків до Маринина пішки чотири кілометри, в сільраді почули, що секретар поїхала у райцентр Березне в «загс» по бланки свідоцтв про смерть і повернеться після 15-ї години. Тож сказали нам чекати, — розповідає онука небіжчиці Ірина. — У якийсь інший час можна було б почекати. Але я і мама були виснажені й морально, й фізично. Адже кілька днів перед смертю нам цілодобово доводилось чергувати біля старенької — так їй було зле, викликати «швидку». Не спали ми і коли вона померла, бо потрібно було організовувати поховання, тож усі члени нашої нечисленної сім`ї були у клопотах. Одне слово, ми валилися з ніг від утоми. До того ж нам потрібно було уже виходити на роботу, тому залишатися у Більчаках надалі ніяк не могли. Попередню ніч у цьому селі ми ночували у знайомих (бабусина старенька хатина за її відсутності стала дуже ветхою, непридатною для життя), надалі не хотіли людям надокучати своєю присутністю. Тому й ми з мамою зателефонували вам, щоб допомогли прискорити процес отримання свідоцтва про смерть.


Допомогти нашій читачці Надії Романчук постаралась у телефонному режимі. В інший спосіб оперативніше — ніяк. У Марининській сільраді мені підтвердили, що секретар Катерина Власюк поїхала у Березне в «загс» по бланки свідоцтв про смерть, як і те, що в секретаря (вона казала колегам) були проблеми з програмою через те, що в паспорті небіжчиці не стояли число і місяць народження.


Завідувачка відділу державної реєстрації актів цивільного стану Березнівського районного управління юстиції Тетяна Миронець підтвердила, що секретар Марининської сільради, справді, вранці в них отримувала бланки свідоцтв. Запевнила, що за десять років роботи на цій посаді проблем із бланками ніколи не було. А щодо нібито збоїв з програмою, то Тетяна Володимирівна сказала, що ще 8 жовтня давала консультації по телефону Катерині Власюк, як вчинити у такому випадку, тож свідоцтво про смерть Галини Саветівни Бондар можна було виписати вже цього ж дня, а не відкладати надалі.


Обласні фахівці, які теж працюють з програмою реєстрації актів цивільного стану, були здивовані таким поясненням секретаря Марининської сільради. Адже програма налаштована так, що передбачає внесення даних на людину у будь-якому форматі, навіть тільки за роком народження.


Коментарі тут зайві. Твердо переконана, що в органах місцевого самоврядування, як і у владі взагалі, повинні працювати чуйні до чужої біди люди. А ось Катерину Олексіївну Власюк — слугу народу (а вона є ще й депутатом Марининської сільської ради; до речі, балотується в депутати і на нинішніх виборах 25 жовтня, не маючи конкурентів на окрузі) не розчулили навіть чорні хустини на головах доньки та онуки небіжчиці Галини Саветівни Бондар.


Рівне.