— Починаючи із 2006-го в парламенті ви опікувалися проблемами паливно-енергетичного комплексу, але тепер поміняли профіль. Це відповідь на виклики часу чи була якась інша мотивація?
— Все змінилося після подій дворічної давності. Після завершення Майдану я виконував обов’язки голови адміністрації Президента. Тоді майже одразу почалася агресія з боку Росії і окупація Криму. Дев’яносто відсотків моїх обов’язків на цій посаді займав безпековий сектор. Окрім того, я був першим координатором зони АТО, членом РНБО, головою наглядової ради «Укроборонпрому» і більшість свого часу витрачав на створення армії, на забезпечення початку бойових дій. Це проблематика, якою, можна сказати, саме життя змусило займатися. Уже понад рік опікуюся питаннями підвищення обороноздатності, й не тільки в законодавчому полі. Адже гарні закони — це добре, але ще залишається питання їх реалізації. Саме тому наша політична сила запропонувала мою кандидатуру на посаду голови цього комітету, і я, як можу, з цим справляюся.
— Нині часто порушують питання злагодженості роботи народних депутатів. Чи є порозуміння між парламентаріями всередині вашого комітету?
— Коли ми зібралися вперше, за столом опинилися абсолютно різні люди — від «червоного директора» В’ячеслава Богуслаєва до Семена Семенченка, Борислава Берези, Дмитра Яроша і Андрія Білецького. Але наш комітет цікавий тим, що ми маємо майже стовідсоткове одностайне голосування з усіх питань. Це заслуга всіх, бо кожен ставиться до своєї роботи відповідально і повністю викладається. Доводилося навіть мати суперечки із керівництвом парламенту з приводу того, що в нас одноголосні рішення. Нам закидали, нібито ми взагалі не проводимо засідань комітету. Я кажу: «Ні. Навпаки. Ми проводимо їх настільки детально й прискіпливо, що коли не бачимо вирішення проблеми, то просто одностайно відхиляємо пропозицію».
Можливо, це наслідок викликів, перед якими стоїмо, але наш комітет — найбільш результативний у контексті розглянутих і прийнятих документів. На нашому рахунку майже сотня законів. Нових законів, які відповідають на нові виклики.
Робота Комітету з питань національної безпеки та оборони цього скликання цікава тим, що ми зіштовхуємося із абсолютно не знаними раніше реаліями. Адже ми успадкували старе законодавство. Не відкрию таємницю, якщо скажу: досі ми жили за радянськими законами у сфері безпекового комплексу. Нам довелося мати справу з низкою законів наших колег попереднього скликання, які просто копіювали російські документи. Нині наш комітет бере активну участь не лише в законодавчій діяльності. Народні депутати регулярно бувають на заводах, у військових частинах. Коли ми займаємося, наприклад, харчуванням, ми користуємося не теоретичними даними, а практичними -привезеними із передової. Коли йдеться про бронетехніку, наші депутати діляться досвідом від безпосередньої участі у випробуванні цієї техніки. Окрім того, в комітеті так чи інакше всі мали і досі мають пряме відношення до відбиття агресії, до оборонного комплексу, до армії і Нацгвардії тощо. Пишаюся тим, що абсолютно різні люди, з різних фракцій голосують одностайно. Це свідчить, що нам вдалося зробити команду, ми працюємо, як одне ціле, незважаючи на фракційну, політичну чи іншу складову.
— Не так давно пролунала інформація про зміни в роботі апарату Верховної Ради для підвищення ефективності головного законодавчого органу. Очікується, реформи торкнуться і секретаріатів комітетів. Як гостро стоїть така потреба?
— Звісно, це питання на часі. Це загальна проблема державного управління країни. Маємо колосальну бюрократію. Саме по собі це поняття не гарне і не погане — це інструмент. Це як скальп для хірурга — ним можна врятувати життя, а можна його забрати. Треба навчитися використовувати цей інструмент на благо. На жаль, наша українська бюрократія працює сама на себе. Підтримую Голову Верховної Ради Володимира Гройсмана, який намагається цю бюрократію поставити на службу справі, а не на самообслуговування. Оцей популізм, що треба всіх вигнати або зробити зарплату по дві тисячі гривень — це смішно. Якщо ми хочемо отримати якість управління, то повинні комплексно підійти до вирішення цього питання.
За прикладом не треба далеко ходити: я змушений був звільнити 80 відсотків співробітників нашого комітету. Чому? Вони просто не сприймали нового темпу і новацій, звикли жити в стабільному світі, де питання можна розглядати місяцями, і не розуміли, що це таке, коли в понеділок приходить законопроект, а у вівторок його вже треба вносити в сесійний зал. Вибачте, в нас іде війна! Новий склад все це встигає. Хто стежить за діяльністю парламенту, може це спостерігати. Водночас, не скажу, що знизилася якість документів. Ми стараємося тримати досить високу планку. Скажу відповідально: цим парламентом і нашим комітетом для обороноздатності країни вже зроблено більше, ніж за 24 роки незалежності. Це об’єктивно. Але ми розуміємо, що треба зробити ще дуже багато.
Мені приємно, що офіс НАТО в Україні позитивно оцінив роботу Комітету з питань національної безпеки та оборони як інструменту. Нині йдеться про те, що ми зможемо отримувати допомогу і методичну, і навіть фінансову, щоб працювати над такими серйозними і системними законопроектами, як Воєнна доктрина, закон про оборонне замовлення тощо. Тішить, що ми стали авторитетом у цьому сегменті, навіть не законотворення, а вироблення ідеології безпекового блоку.
— Який із законопроектів вважаєте найактуальнішим на сьогодні?
— От, наприклад, документ, пов’язаний із демобілізацією. Хоч він і не за моїм авторством, але вже скоро, мабуть, дійду до блокування трибуни, щоб привернути до нього увагу. Йдеться про те, щоб добре підготовлені бійці, які вже відслужили, могли підписувати контракт не на три роки, як передбачено нині законом, а на рік чи півроку... Закон, який вирішує цю проблему, складається з одного рядка: «Люди, які відслужили не менше 11 місяців, можуть підписати контракт на півроку». Нині цих уже навчених воїнів, які на своєму місці, демобілізують, і вони кричать про свою готовність ще послужити, але не мають можливості. А я вже понад місяць не можу добитися того, щоб документ включили до порядку денного. (На момент виходу матеріалу Верховна Рада цей проект закону вже ухвалила. — Авт.) Не менш важливий документ — про військову службу правопорядку. Давайте говорити відверто — тільки-но бойові дії йдуть на спад, одразу жорстко стає питання дисципліни. Я двічі вносив законопроект про надання права командиру частини на адмінарешт на п’ять діб (знаменита губа). Двічі якісь люди виходять на трибуну і розповідають про порушення демократичних норм. Таких питань багато, але крок за кроком ми пройдемо цей шлях до кінця.
— Чи відчуваєте на собі тягар публічності?
— У нас зараз не публічність, а скажений популізм і демагогія. Моя родина разом зі мною пройшла Майдан. Ми в політичному плані один організм, одне ціле — дружина і двоє синів. Один із них пішов у Нацгвардію. На жаль, мало часу проводимо разом. Діти вже дорослі, кожен живе своїм життям, але всі традиційні сімейні свята намагаємося провести у родинному колі.
— Дякую за розмову!

Із досьє «Голосу України»

Представляємо голову Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергія Пашинського («Народний фронт»).
Сергій Пашинський народився 14 жовтня 1966 року на Рівненщині, а в 1991-му закінчив Київський педагогічний інститут імені М. Горького. До 1999-го працював у комерційних структурах, а потім до 2000-го був заступником голови правління «Ощадбанку». Із лютого по серпень 2005-го — радник прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, а після цього був генеральним директором «Укррезерву». Із 2006-го зайшов у Верховну Раду п’ятого скликання від Блоку Юлії Тимошенко. Під біло-червоною символікою був народним депутатом і шостого, і сьомого скликань.
З березня 2014-го виконував обов’язки голови адміністрації Президента. Нині Сергій Пашинський очолює один із ключових парламентських комітетів і є головою наглядової ради «Укроборонпрому».
На знімку: 9 квітня 2015 року. Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський під час пленарного засідання, на якому, зокрема, Верховна Рада України 253 голосами ухвалила Закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.