До корпункту газети «Голос України» в Чернівцях завітав підприємець із Новодністровська — міста-супутника Дністровської ГАЕС Іван Осіпов. Сказав, що читав у нашій газеті інтерв’ю з генеральним директором «Укргідроенерго» Ігорем Сиротою про плани з добудови цього важливого об’єкта енергетики. Додав, що дуже шанує гонор і плани пана Сироти, але стурбований його незначним внеском у розвиток та життя Новодністровська. Міста, де живуть ті, хто закладав перші бетонні плити в основу усіх ГЕС.
Ось які думки висловив наш співрозмовник:
— Новодністровськ — місто енергетиків, оселя людей, які роблять життя українців світлим. Але світлішим від цього особисто їхнє проживання у полісі не стало.
Пам’ятаю ентузіазм і радість від праці в ті молоді роки, коли Новодністровськ був всесоюзною будовою. Сюди з’їхалися енергетики, будівельники, екскаваторники, водії з усього Союзу. Було важко, побут виявився не влаштованим, але всі знали, що врешті й каскад ГЕС, і місто буде побудовано. Очі людей світилися радістю і впевненістю. Тут створювалися сім’ї, у тому числі, інтернаціональні, а в нечасті години відпочинку лунали пісні різних народів. Усі знали, що виконують потрібну для держави справу, що Дністровський гідровузол дасть поштовх для подальшого розвитку економіки, зробить життя людей комфортнішим. Люди поважали себе за те, що робили, й мали достойні заробітки. Всі сподівалися отримати квартири й понароджувати дітей. У тривалій перспективі розраховували на зайнятість і розвиток рідного міста енергетиків. Раділи кожному спорудженому будинку, кожному новому магазину, школі, дитячому садку. Життя з роботою на мальовничих берегах Дністра, який в обіймах ГЕС набирав сили, щоби крутити турбіни, здавалося раєм.
Проте казка швидко закінчилася. Мінялася політична ситуація, насувалася криза, роботи на важливому об’єкті сповільнювалися. Люди, яких до цього агітували з усіх усюд, дізналися, що таке безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, депресія. Справжні професіонали з великої літери —водії, будівельники, енергетики — почали шукати своєї долі на інших теренах. Ті, хто залишалися, дізналися, що таке безвихідь, підліткова наркоманія, суїциди і пияцтво. Безперспективне місто людей, покликаних давати світло, полинуло в темряву.
На тлі цього всього місцева влада впродовж років займалася в основному дерибаном і привласненням принадних об’єктів та земельних ділянок, абсолютно не дбаючи про розвиток інфраструктури та проблеми містян. Дійшло до того, що у квартирах за кілька сотень метрів від ГЕС і ГАЕС люди залишилися без опалення взимку, і це змусило їх вигадувати індивідуальні джерела тепла в кожній квартирі.
Застій. Це сьогодні найточніше визначення морального стану в Новодністровську. Руйнуються збудовані в минулі роки дороги, тротуари, не світять чимало ліхтарів, комунальне господарство перебуває у занепаді. Навіть оглядаючись на те, що йде добудова наступної черги Дністровської ГАЕС, Новодністровськ існує автономно, на правах попелюшки. Хоча частина містян задіяна в роботах на ГАЕС, цей відсоток є несуттєвим і на загальну якість життя мало впливає. Ті відрахування, які енергетики спрямовують буцімто на розвиток міста, до городян у повному обсязі не доходять. Новодністровськ — місто обласного значення, територіально перебуває у межах Сокирянського району Чернівецької області, а тому кошти енергетиків, завдяки інертності місцевої влади й потугам сокирянської, доводиться ділити з районним центром. У цьому потужним союзником сокирян є обласна державна адміністрація та обласна рада. Останній великий транш вирвали від Новодністровська на будівництво Сокирянської районної лікарні. Хорошого сучасного лікувального закладу, але розташованого на достатній відстані від міста енергетиків. Постає питання: чому установу не збудували в Ново-
дністровську? Чому до голосу новодністровського міського голови не тільки не дослуховуються в області, але його не чують і новодністровці.
Воно, може, й комфортно правити на курортних берегах на трійці з бубонцями, запиваючи червонокнижного вирозуба молдовським коньяком із того берега, але місту, його громаді, потрібен міський голова не тільки з головою, а й з позицією, характером, хребтом, — каже Іван Осіпов. — Може, досить випрошувати копійки у багатого дядька «Укргідроенерго», а треба поставити питання руба і добитися від енергетиків і обласної влади фінансування на розвиток міста Новодністровська? Добитися поваги й розуміння, і це справа людей, яким виборці збираються довірити свої голоси. Місту потрібен новий енергійний сміливий очільник. Тим більше, що в Україні розпочався ініційований Президентом Петром Порошенком процес децентралізації. Місцева влада, згідно з ним, матиме і більше повноважень, і доступ до більших коштів. Ми не маємо права дати новому голові їх бездарно розбазарити, або ж, сховавши голову в пісок на дністровському березі, їх не добитися для громади.
Ми мали всіляких голів. Один, щоби сподобатися людям і не рвати вишиванку на грудях, навіть прихопив у сусідній області пам’ятник Шевченкові й установив його в Новодністровську. Інші пливли по дністровській течії, як побиті турбіною товстолоби, або хіба що дбали лише про себе.
Я розумію, що часи не ті, — додає Іван Григорович. — І ми вже не такі молоді, й держава наша ще не така багата. Але запрягтися у віз, що й нині там, новий новодністровський голова зобов’язаний. Експеримент над людьми в місті трудової слави і звитяги затягнувся. Тим більше, що ми, ділові люди, готові всіляко допомогти новій владі в наведенні порядку, в розвитку інфраструктури, в суттєвому піднятті реноме міста, де живемо й де збираємося жити, на рівні району та області. Політики в нас уже були, ми мали говорунів, тепер місту трудящих так потрібен просто роботяга.
Нещодавно передивлявся архівні кадри про те, як будувався перший агрегат. На них — люди, які ще живуть у нашому місті. Це шановні ветерани, будівельники-віртуози, водії-«лихачі» багатотонних самоскидів, наші перші вчителі й лікарі. Сьогодні їхні діти та онуки не мають роботи й тікають із міста. То невже громадою не можемо взятися за виведення Новодністровська з безпросвіття?
Ми вміємо запускати найбільші в світі агрегати, а дати собі раду не зможемо? Тому закликаю своїх земляків бути зваженими і мудрими. Маємо обрати собі керівника, далекого від політики і близького до Новодністровська, — каже Іван Осіпов.
Маючи потужного енергетичного сусіда, місто Новодністровськ ще й розташоване в зоні, яку легко можна зробити рекреаційною. Причому для простих людей із невисокими статками. На мальовничих берегах із дністровськими каньйонами можуть бути споруджені санаторії та дитячі табори. Поки що ці береги успішно окупують яхти та катери товстосумів. Тут ростуть їхні вілли. В цьому теж нова влада має навести лад. Це, попри все, — нові робочі місця, що стосується і зариблення дністровського плеса та промислового вилову риби. Це теж було би серйозним доповненням до загальної скарбнички, — переконаний Іван Григорович.
Записав Сергій СУЛИМА.
Підприємець із м. Новодністровська Чернівецької області Іван Осіпов.
Фото автора.
