«Чорна кішка з червоною пов’язкою і порожнім відром» — три символи, поєднані в одній назві. Таке може тільки Василь Шкіря — письменник, який усі свої здібності та зусилля спрямував на творення добра, на виховання підростаючого покоління, яке б шанувало працю та свободу. До книги увійшли роман-фентезі «Про Василька, Марсіяну і НЛО» та три повісті: «Чупакабра», «Забавні пригоди Андрійка Незгоди» й та, що дала назву книзі. Саме ця повість чи не найяскравіше представляє стиль автора, його філософську та творчу концепцію, його неординарний світ.
«Було це не в сиву давнину і не за царя Гороха, а в теперішні часи, коли вже людина і велосипед винайшла, і в космосі встигла побувати, і підсніжники взимку навчилася вирощувати». Так починається ця історія. Чи це казка з елементами реалізму, чи реалізм з вкрапленнями фентезі, чи наше життя, що чудернацьким чином переплітається і з казкою, і з фантастикою, і з містикою, і з речами, здавалося б, несумісними із здоровим глуздом.
Письмо знаного казкаря у цій книзі набуло нової якості. Воно органічно і плавно вимальовує ситуацію за ситуацією і дарує нам відчуття присутності. Події ніби відбуваються поруч з нами. Такого ефекту не кожному письменникові вдається досягти. А у Василя це виходить ніби між іншим.
Закарпатський хлопець прагне утвердитися у житті, стати міцно на ноги. Дівчина приглядається до юнака, який викликає у неї симпатію. Аж тут втручаються чари. Стара ворожка прагне керувати подіями, й сама втрапляє у власну пастку. Вона вже стара і не дуже вправна. А ще до неї навідується смерть. Ворожці вдається перетворитися на чорну кішку й обдурити стару з косою. Але смерть не звикла здаватися...
Я читав повість і ніби переселявся у дитинство із неймовірними розповідями, почутими довгими зимовими вечорами. У тих історіях теж були і чорні коти, і велетні, і песиголовці, і смерть із косою та без обличчя. Ми, малі, потім довго не могли заснути. Схожі відчуття навідують і при читанні книги Василя Шкірі. Щось світле, чисте і, водночас, щемливе і трохи страшне. Але... Все закінчується добре. Бо історію пише чоловік, який любить життя і все справжнє у ньому.
А почалося все це у письменника, певно, ще зі школи. Творами Гоголя Василь захопився змалку. Перечитав усі твори класика, які знайшов у сільській бібліотеці. Тоді мало хто в селі мав телевізор, ще була жива культура усних оповідей, люди вірили в нечисту силу, перевертнів, відьом-босоркань, часто зверталися до знахарок і ворожбитів. Увібравши увесь цей народний досвід, письменник творчо опрацював його і майстерно використовує у власних авторських казках. Він — мастак побачити у звичайному незвичайне. Є у нього таки щось гоголівське... Я назвав би напрям, у якому працює автор, казковим реалізмом. Бо він дає відчуття реальності та привносить у це відчуття чудову казку, у якій хочеться жити. Чи можливо це? Думаю, з книгами Василя Шкірі можливо все!
Василь КУЗАН, поет.
Іршава
Закарпатської області.
