Атомники активно шукають нових партнерів та інвесторів
Денонсування Верховною Радою угоди між Україною і Росією щодо добудови третього і четвертого блоків Хмельницької атомної електростанції, яке відбулося у вересні, стало важливою подією не тільки для цього підприємства, а й для всієї ядерної галузі країни.
Таке рішення далося непросто. Лише з четвертої спроби депутати ухвалили його. Крім того, Верховна Рада скасувала закон про розміщення, проектування та будівництво цих енергоблоків. Але це зовсім не означає, що уряд відмовився від розширення станції. Навпаки, перед НАЕК «Енергоатом» стоїть завдання пришвидшити будівництво блоків. А для цього — активізувати відносини з європейськими партнерами та можливими інвесторами. Бо саме з розвитком ядерної енергетики багато хто пов’язує енергетичне майбутнє країни.
Досі ХАЕС успішно справлялася з головним завданням — генерацією значних обсягів енергії. Однак постійно велися розмови про її невикористаний потенціал. І технічний, котрий стосується можливостей передачі енергії. І перспективний — добудову ще двох енергоблоків. То чого чекати тепер?
Чи справді безпечні експерименти
на АЕС?
Про минулу зиму, котра тримала в напруженні всю енергосистему, а відповідно і ХАЕС, уже дещо призабули. Але відсутність належних обсягів вугілля на ТЕС змусила тоді по-іншому поглянути на роботу атомників. Бо автоматично пік усіх навантажень почав переходити саме на них. А одним із найоперативніших кроків реагування стало запровадження (причому вперше за часи роботи усіх ядерних блоків країни) режиму дослідної експлуатації потужностей на ХАЕС.
Якщо бути до кінця точними, то схожий експеримент уже проводили на першому енергоблоці у кризові 1990-ті роки. Але це була короткотривала і доволі ризикована спроба з огляду на те, що, як тепер визнають, жодної відповідної документації і плану заходів на її проведення не було. Потім, у 2006 році, короткотривале випробування такого режиму провели на другому енергоблоці. Але після цього вже майже десятиліття до експерименту не поверталися — не було такої потреби.
І ось тепер, кажуть, настав час. Як запевняють на станції, і технічна, і теоретична підготовки до такої операції були серйозними і відповідальними.
Суть проекту полягає у тому, щоб стабілізувати роботу всієї енергосистеми країни і вирівняти споживання енергії протягом доби, що набуває особливої актуальності в осінньо-зимовий період. Схематично ситуацію можна зобразити так: є певний базовий рівень виробництва і споживання електроенергії, котрий не змінюється протягом доби. Це — фундамент, який підтримує атомна енергетика. Коли крива споживання починає зростати, починають додавати в роботі ТЕС. А в години-пік максимальне навантаження в системі витягують ГЕС та ГАЕС. Це класична схема. Уявити роботу системи без будь-якої з цих складових неможливо. Так само, як і перекинути обсяги виробництва електроенергії з однієї сходинки на іншу. Бо це пов’язано насамперед із технологічними можливостями кожної енергогенеруючої станції. Найменший крен призводить до серйозних збоїв у масштабах всієї країни. А кожен споживач уже мав змогу відчути це на собі, коли на кілька годин залишався без світла.
Це теорія. А на практиці збої все-таки відбулися. І насамперед через те, що теплова енергетика постала перед проблемою дефіциту вугілля. Не виключено, що вона може повторитися вже з початком нинішнього опалювального сезону. Тому й стоїть завдання насамперед перед атомниками вирівняти споживання електроенергії протягом доби. Якщо в стандартному режимі другий блок ХАЕС завжди працював рівномірно на позначці в тисячу мегават, то наприкінці квітня тут спробували таку схему: з одинадцятої вечора до сьомої ранку, під час мінімального споживання енергії в системі, зменшили потужність до 750 мегават. А після цього знову перейшли на звичний режим. У результаті протягом доби показники змінювалися тричі. Так навесні станція відпрацювала майже три тижні.
Про «регульований кіловат»
Якщо говорити про практичний бік справи, споживач цих змін не відчув. Зате у національній енергетичній компанії «Укренерго» результатами були задоволені:
«Зазначений режим роботи енергоблока №2 ХАЕС позитивно впливає на управління режимами роботи ОЕС у період низького рівня нічного енергоспоживання, зменшує навантаження на теплові електростанції, дає змогу знизити витрати дефіцитного палива на пускові операції, а також забезпечує збільшення сумарної потужності Хмельницької та Рівненської АЕС у пікові години за режимом роботи перетину Захід—Вінниця з відповідним збільшенням вироблення електроенергії».
Тож як висновок — прохання продовжити роботу в режимі добового регулювання потужності. При цьому головне завдання — запровадити такий режим на інших АЕС і довести час роботи для кожного енергоблока до ста діб на рік.
Здавалося б, вихід із проблемної ситуації знайдено. Та не все так однозначно. Дехто із фахівців сумнівається у безпечності такого шляху. Та й на станції не заперечують: часта зміна потужності призводить до значно швидшого зношення певної частини устаткування. Не випадково «регульований» кіловат коштує втричі дорожче від отриманого в стабільному режимі.
Крім того, нехай навіть теоретично, але можливий і такий варіант, коли часті переходи можуть призвести до розгерметизування ядерного пального. Про наслідки такого навіть гіпотетичного варіанта і говорити не хочеться. Та й самі атомники втішають себе тим, що розроблені перед початком експерименту всі концептуальні й технічні рішення та програма виконання робіт мають забезпечити всі межі й умови експлуатації. Посилаються також на те, що технічні умови з використання ядерного пального передбачають 200 змінних циклів, тоді як на блоках плановано проведення не більш як 52.
Та й українська енергетика не є першопрохідцем у цій справі.
— У Франції, де на атомних станціях виробляється до вісімдесяти відсотків електроенергії, саме так відбувається добове регулювання потужності, — ділиться досвідом генеральний директор ХАЕС Микола Панащенко. — У таких маневрених режимах працюють усі тамтешні АЕС. Тож і нам, особливо в умовах кризи, навряд чи залишається інший варіант.
Старі зв’язки
рвуться
Та яким би ефективним і водночас ризикованим не був цей проект, він залишається лише одним із тактичних завдань у стратегічному плані розвитку атомної енергетики і всієї енергосистеми країни. Якою буде ця перспектива для Хмельницької АЕС, наразі сказати важко. Хоча вже не одне десятиліття поспіль говорять про необхідність добудови двох енергоблоків. Майже кожен уряд оголошує свій план і потенційних інвесторів. Однак далі намірів справа так і не йде.
Останній інвестиційний проект, котрий пов’язували із російськими капіталовкладниками, так і не розпочався, а закінчився денонсуванням угоди між двома країнами. Хоча з огляду на нинішні політичні та воєнні події вже однозначно не скажеш, добре це чи погано. Традиційно хмельницькі енергетики були пов’язані міцними узами із російськими постачальниками. Тепер через низку причин, причому не тільки економічних, а й політичних, вони починають рватися. На станції вже траплялися випадки, коли російські постачальники принципово відмовлялися продавати станції окремі комплектуючі. Терміново доводилося шукати інших виробників, іноді вітчизняних. Однак не всім до снаги виконати це завдання, опанувавши у надзвичайно стислі терміни випуск нової продукції. А між тим, на станції зволікати не можуть — періоди ремонтів чітко регламентовані.
Страхуючись, атомники проробляють по кілька варіантів. Наприклад, стосується це і ядерного пального. Досі його постачає російський виробник. Відкидаючи політичну складову, енергетики переконані, що така співпраця була взаємовигідною. Однак тепер, дбаючи про безпеку, надійність і стабільність роботи, дедалі активніше шукають варіанти можливих поставок в інших країнах.
Це саме стосується підрядників для добудови блоків. Самостійно станція не береться до вирішення таких глобальних завдань, а підпорядковується стратегії та рішенням НАЕК «Енергоатом». Остання запропонувала для ХАЕС проект «Енергетичний міст «Україна — Європейський Союз», який передбачає підключення другого блока станції до європейської енергосистеми.
Про необхідність такого кроку, тобто синхронізацію української та європейської енергосистем, говорили дуже давно. Адже до цього вітчизняна система працювала в паралельному режимі з Росією, Білоруссю та Молдовою. Тепер на паралельну роботу з Європою виділено потужності так званого Бурштинського острова. Його буде від’єднано від енергосистеми країни, і працюватиме він тільки на західних партнерів. До нього має підключитися й другий блок ХАЕС, передаючи на захід енергію через жешувську та західноукраїнську мережі. У такий спосіб стане можливим експорт електроенергії до низки західних країн — сусідів. Акумульовані при цьому кошти можна буде спрямувати на добудову блоків.
Варіант логічний і перспективний. Тим паче що євроринок готовий купувати продукт хмельницьких атомників. Однак технічний бік справи потребує часу і коштів. Улітку Кабмін уже затвердив проект з експорту електроенергії з ХАЕС. Сьогодні визначено трирічний термін реалізації цього проекту. Однак, чи вдасться впоратися з усім за цей час, на станції сказати не беруться. Усе залежатиме від того, як відбуватиметься його фінансування. Про те, що всі необхідні кошти є в наявності, поки що навіть не йдеться.
Блоки
катастрофічно
зношені
Зате дедалі гострішою стає проблема експлуатації діючих блоків. За декілька років завершиться проектний термін експлуатації першого енергоблока ХАЕС. У другого ще є час до 2035-го. Та враховуючи досвід минулого, коли за два десятиліття кошти для добудови так і не знайшлися, про розв’язання проблеми варто задуматися вже сьогодні. Поки що чи не єдиний доступний варіант — продовжити терміни експлуатації реакторів, довівши їх проектний ресурс до п’ятдесяти років.
Це також нелегке рішення. І також потребує значних фінансових вливань, оскільки йдеться не просто про технічне обґрунтування вимог експлуатації, а й про те, щоб привести устаткування станції у відповідність до цих вимог. Щоправда, кажуть, такий досвід є у закордонних країн, а сучасні науково-технічні розробки дають змогу зробити навіть старе устаткування безпечним. Те, як це буде в українському варіанті, покаже лише час. А поки що залишається тільки повірити енергетикам на слово.
Утім, уже нині вони не приховують, що об’єднання з європейською енергосистемою та створення енергоринку — це реалії, яких не уникнути. Однак даватимуться вони складно. Причому для всіх. Енергетики кажуть, що відчують це на собі і споживачі. Насамперед — зміною тарифів. Адже робиться ставка на те, щоб скасувати різні тарифи і встановити один для всіх споживачів. Автоматично це означає, що виробничники зможуть отримати певні знижки, а отже, перспективу для розвитку. Водночас споживачеві варто очікувати нових підвищень розцінок. Перспектива не надто приємна. Але пройти цей перелам необхідно. Без нього говорити про високу якість і безпеку енергетики в усіх її проявах неможливо.
Хмельницький.
Усю відповідальність за роботу станції у стандартному і в експериментальному режимах несе на собі разом із колективом генеральний директор Микола Панащенко.
Перший блок ХАЕС.
Фото автора.
