У США набирає обертів президентська передвиборна кампанія. Нині дві головні партії країни — Республіканська та Демократична — обирають своїх кандидатів на посаду номер один. Теледебати Демократичної партії, що відбулися недавно, не принесли великих сюрпризів. І преса, і політологи були практично одностайні у своїх висновках: у ході дискусії, що транслювалася CNN, Хілларі Клінтон (на знімку) підтвердила своє лідируюче становище у внутрішньопартійній боротьбі. Коли що й здивувало, то це те, наскільки яскраво й аргументовано вона виступила.

«Клінтон біля штурвала на перших дебатах», — вважає журнал Tіme, котрий підкреслив, що вона змогла переконати як прихильників, так і тих, хто коливається. Схожими заголовками рясніло чимало видань: «Успіх Клінтон на дебатах — застереження для республіканців»(US News and World Report); «Хілларі Клінтон домінувала на дебатах. Не дивуйтеся» (The Washіngton Post).
Хоча перемога Клінтон мало ким оскаржується, сенатор з Вермонта Берні Сандерс, якого часто називають соціалістом за його ліберальні погляди, теж набрав очки. Він справив враження, прийшовши на допомогу своїй суперниці Хілларі, яка відбивалася від запитань про використання домашнього комп’ютера в службових цілях. Ця тема вже до смерті набридла американським виборцям, заявив Сандерс, зірвавши бурхливі оплески. Проте мало хто бачить у ньому реального претендента на висування від демократів. Ще менше шансів у трьох інших учасників дебатів — колишніх сенаторів Джима Вебба (Вірджинія), Лінкольна Чефі (Род-Айленд) і колишнього губернатора штату Меріленд Мартіна O’Меллі. Якщо присутність цієї трійки великого інтересу не спричинила, то відсутність іншого — потенційного — кандидата було предметом пильної уваги. Йдеться, звісно, про віце-президента Джо Байдена, чия участь у кампанії залишається під питанням.
Аналізуючи результати в газеті Wall Street Journal, Аарон Зітнер зазначив, що своїм успіхом на дебатах Клінтон змогла понизити загрозу з боку Байдена, якому тепер буде складніше виправдати рішення включитися в боротьбу з явним фаворитом. Клінтон також показала себе важливим гравцем на світовій арені й згладила розбіжності щодо внутрішньої політики з її ліберальнішими конкурентами.
Що ж стосується боротьби за телеглядачів, то демократи поки відстають від своїх конкурентів. Дослідження компанії Nіelsen засвідчують, що хоча теледебати із Клінтон і привернули рекордну аудиторію у 15,5 мільйона людей, але це майже на 10 мільйонів менше, ніж під час нещодавніх республіканських диспутів за участі ексцентричного мільярдера Дональда Трампа (на знімку).

Серед республіканців саме він поки що лідирує за безліччю показників. Особистість Трампа, замішана на ореолі великого бізнесмена, епатажності шоумена й аурі такого собі борця проти істеблішменту, викликає суперечки не тільки серед демократів, а й у лавах його однопартійців. Свіжий приклад: зауваження Трампа про те, що теракт 11 вересня стався в період правління Джорджа Буша, спричинило роздратування, оскільки в партії вважається поганим тоном проводити таку паралель. Заяви Трампа про те, що він зуміє порозумітися з Путіним, також розходяться з позицією більшості, що вимагає жорстких заходів проти Москви, зокрема, за агресію в Криму й на Донбасі. The Washіngton Examіner пише, що Трамп уникає відкритої критики Путіна, а недавно «відмовився обвинуватити Росію за загибель пасажирського лайнера над Україною, незважаючи на наявні докази причетності Москви». Як зазначає преса США, не дивно, що в Росії раптом заговорили про Трампа в позитивних тонах.
Політологи й коментатори ламають голови і пера, намагаючись докопатися до причин перетворення будівельного магната й ведучого популярного телешоу на фаворита, чиї претензії на Білий дім перестали бути приводом для жартів. Деякі пояснюють появу популістів на кшталт Трампа змінами в самій партії, де центр ваги останнім часом гойднувся далеко вправо на тлі зростання підозрілості до державних структур і офіційного Вашингтона. В New York Tіmes оглядач Френк Бруні пише, що ці партійні «палії» є відображенням консервативно налаштованих виборців, для яких звичні шляхи до влади, як, наприклад, через губернаторство, — це анафема.
У результаті виникла курйозна ситуація. Колишній губернатор штату Флорида Джеб Буш заручився найширшою підтримкою з боку республіканської еліти. Є успіхи в цьому плані й у губернаторів Кріса Крісті (Нью-Джерсі) та Джона Кейсіча (Огайо). Однак в опитуваннях громадської думки всі вони дуже поступаються не тільки Трампу, а й таким «аутсайдерам», як Бен Карсон (нейрохірург на пенсії) і Карлі Фіоріна (екс-глава компанії Hewlett Packard).
Тож у республіканців ясності мало, а претендентів багато — 15. Чим зможе ще козирнути Трамп? Чи вдасться вийти з тіні Джебу, відігрівшись у променях президентської родини Бушів? Чи побачать у сенаторах Теді Крузі й Марко Рубіо «президентський матеріал»? За три місяці, що залишилися до перших праймеріз, дещо має прояснитися.

Нью-Йорк.