У Верховному Суді України відбувся круглий стіл на тему «Масовий позов: перспективи в Україні через призму зарубіжного досвіду». Вітчизняні правники та міжнародні експерти обговорювали процедуру захисту порушених прав великої кількості осіб, яка в Україні мало відома, — так звані масові, групові, колективні позови. Чи потрібні вони українцям? Які позитиви принесуть? На ці запитання головні редактори газети «Голос України» Анатолій Горлов та юридичного журналу «Право України» Олександр Святоцький попросили відповісти Голову Верховного Суду України Ярослава Романюка.

 

— Ярославе Михайловичу, Верховний Суд України виступив із ініціативою обговорити в юридичному середовищі нові процесуальні інструменти, нам мало відомі — так звані масові, колективні, групові позови. Чому виникла така ідея?


— На ці процесуальні інститути насправді ми звернули увагу в пошуку шляхів вирішення проблеми, яка у вітчизняній судовій системі існує вже давно. Періодично наші суди буквально захлинаються величезною кількістю справ, які абсолютно типові, виникають із аналогічних правових конфліктів і різняться фактично тільки прізвищами позивачів. Давайте згадаємо зовсім недавні справи: мільйони «дітей війни», чорнобильців, колишніх військовослужбовців по всій Україні зверталися до судів із позовами про виплату їм пенсій і грошових допомог. Суди в 2011 році одержали 9 млн. справ проти середнього показника наступних років — майже 4 млн.!


Кожна людина подавала окремий позов, кожну справу суди розглядали окремо, хоча по суті всі позивачі потрапили в однакове правове становище — управління Пенсійного фонду України на території всієї держави зменшили розмір виплат їм усім із однакових підстав. Це був насправді один правовий конфлікт, але з мільйонами учасників — позивачів.


Для того, щоб цей конфлікт вирішити в суді, достатньо було одного лише висновку суду про те, чи правильно застосував закон відповідач. Проте наша процесуальна система не передбачає можливості об’єднання в одну справу вимог мільйонів позивачів.


Суди кожен позов розглядали окремо — по кожному подавалася окрема заява, проводився судовий розгляд. І не тільки в місцевому суді, а й в апеляційному та касаційному також. А це все — зайві витрати й нерви людей, перевантаженість судів, тривалий судовий розгляд і т. д. Хіба це ефективний судовий захист для простої людини? Навряд чи.


У пошуку шляхів вирішення цієї проблеми задля підвищення ефективності судового захисту прав громадян ми зайнялися вивченням нових для нас процесуальних інститутів, які б могли допомогти. І, зокрема, звернули увагу на правила так званих масових, колективних, групових позовів, які ефективно функціонують у багатьох європейських державах — Швеції, Данії, Норвегії, Нідерландах, Франції, Італії, у нашої сусідки Польщі та інших.

У пострадянських державах також упроваджуються подібні процедури — голова Верховного Суду Литви пан Рімвідас Норкус брав участь у роботі круглого столу та розповів про литовський досвід у цьому питанні.


Вітчизняна правова система таких процесуальних інститутів не містить, і в основному ними цікавляться тільки науковці. Саме тому Верховний Суд України ініціював проведення круглого столу з обговорення масових позовів. Ми прагнемо перевести дискусію в практичну площину для того, щоб на законодавчому рівні упровадити й у нас подібні позови.


— Масові, колективні, групові — це різні позови?


— Не можна так сказати. В Україні поки що навіть науковці не виробили єдино правильної назви позовів такого виду. Ці назви іноді вживаються як аналогічні, оскільки різниця зумовлена особливостями перекладу термінів з іноземної мови. Але у деяких державах є окремі процесуальні інститути з відповідними назвами, наприклад, у США масовий позов — це вид групового позову. Науковці так само дискутують з приводу цих понять — групові, масові, колективні, класові позови — висловлюють думки з приводу їх особливостей, співвідношення, різниці чи тотожності.


Так чи інакше, як ці позови не називайте, вони спрямовані на забезпечення ефективного судового захисту великого кола осіб, а правила розгляду таких позовів досить типові в багатьох державах. При підготовці круглого столу ми вживали термін «масовий позов», бо видається, що ця назва найбільш загальна.


— Ви вважаєте, що Україні потрібен такий новий вид судового провадження?


— Я впевнений, що потрібен. Механізми, які передбачають можливість в одному судовому провадженні захистити порушені права величезної кількості осіб, вже діють в інших державах досить давно. І правники цих держав визнають, що такі процесуальні інститути дали одразу кілька позитивних моментів. По-перше, вони підвищили рівень значущості судових процесів загалом. Але що важливіше — розширили доступ до правосуддя для величезної кількості осіб, які в індивідуальному порядку навряд чи зверталися б до суду по захист своїх прав.


Крім того, сам лише факт існування в громадян можливості подати масовий позов позитивно впливає на поведінку потенційних відповідачів. Великі приватні компанії, та й державні органи, більш уважно та відповідально ставляться до виконання своїх обов’язків, щоб не порушувати прав великої кількості осіб і не відповідати за це в суді.


Однак давайте не забувати про наші вітчизняні реалії. Не секрет, що судовий розгляд справи — це процедура, яка потребує значних фінансових бюджетних затрат. У масовому позові судовий розгляд відбуватиметься лише в одній справі, а не в тисячах чи навіть у мільйонах. Вимоги в осіб, які постраждали від порушення, якщо й виникатимуть окремо, то задовольнятимуться спрощеним способом і не затрачатимуться бюджетні кошти на вирішення всіх однотипних справ.


— Розкажіть, будь ласка, про особливості масового позову. Чим він відрізняється від звичного для нас звернення до суду?


— Наша процесуальна система передбачає, що кожна особа, яка хоче захистити свої права, повинна індивідуально звертатися до суду з позовом. Декілька осіб, ну може кілька десятків, ще можуть об’єднати свої аналогічні чи подібні вимоги, щоб вони розглядалися в рамках однієї справи. Але це вже буде практично неможливо для сотень, а тим більше тисяч, людей, хоча їх вимоги будуть типові. І проблема не тільки в процесуальних правилах розгляду справи в суді, а й у тому, що тисячі позивачів фізично не зможуть поміститися в жодному залі судового засідання.


Інститут масового (чи то групового, чи колективного) позову цю проблему вирішує. Велика кількість осіб (до речі, і фізичних, і юридичних) мають можливість захистити свої права, якщо вони порушені одним і тим же суб’єктом за обставин, які однакові чи подібні для всіх.


У такому випадку подається лише один позов, тож і до суду звертається лише один позивач. Він фактично і юридично — сторона позивача в процесі, захищає і свої права, і права всіх потерпілих від порушення. При цьому видавати цьому позивачу окрему довіреність від кожного з потерпілих — не потрібно, брати участь у судових засіданнях усім потерпілим — не потрібно. Суд розглядає тільки одну справу, але судове рішення за результатами розгляду справи в масовому провадженні буде обов’язковим для всіх членів групи (потерпілих), які не брали безпосередньої участі в справі. Відповідач також буде зобов’язаний виконати судове рішення на користь усіх без винятку членів групи, якщо позов суд задовольнить.


— То такий позов може подати тільки та особа, яка й сама постраждала від порушення?


— Ні, не тільки. Існує кілька видів позовів такого типу. Приватний — це такий, як ви сказали, — коли позов подає фізична чи юридична особа, яка сама має власні вимоги до відповідача. Організаційний — його подає некомерційна (неприбуткова) організація, яка не має власних вимог, а захищає права інших осіб. Традиційно такі позови подаються на захист прав споживачів, у сфері охорони навколишнього природного середовища. Є ще публічний позов, який подає орган влади, що може представляти інтереси великої кількості осіб з огляду на зміст правового конфлікту (як правило, це — омбудсмен, прокурор).


Масові позови — дуже ємний механізм, європейські держави напрацювали багато його моделей, конструкцій і правил. Як бачимо, нам є з чого вибирати — аби було бажання. На мою думку, у нас уже давно назріла необхідність розширення сфер застосування правил цього виду позовів. Вона яскраво проявляється значною кількістю однотипних спорів, які надходять для судового розгляду у вигляді індивідуальних позовних заяв мільйонів громадян.


Цей інститут потрібний не тільки для того, щоб зменшити навантаження на суди. Він потрібний насамперед для людей — щоб покращити доступ до правосуддя і зробити судовий захист більш ефективним.


До речі, у нас в Україні для захисту прав споживачів уже зараз передбачені правила, які характерні якраз для масових позовів. Так, Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-XІІ «Про захист прав споживачів» у п. 9 ч. 1 ст. 25 передбачає, що об’єднання споживачів мають право звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. Якщо суд задовольняє такий позов, він зобов’язує порушника довести рішення суду через ЗМІ або іншим способом до відома споживачів.


Стосовно виконання подібного роду рішень, то процесуальне законодавство передбачає спрощений порядок доведення споживачем своїх вимог щодо відшкодування шкоди, якщо ця шкода була завдана. Кожен споживач не мусить порушувати окреме позовне провадження, але повинен індивідуально звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу (ст. 96 ЦПК України).


Проте визнаю, що ця прогресивна норма використовується рідко. Звісно, не тому, що в Україні права споживачів не порушуються. Швидше за все, переважна більшість людей не знають про таку можливість і не звертаються до об’єднань споживачів, щоб ініціювати судову процедуру захисту прав невизначеного кола споживачів.


Але я впевнений, що правила масових позовів можуть і повинні застосовуватися не тільки для захисту прав споживачів. Як на мене, масовий позов недоцільно «прив’язувати» до якоїсь конкретної сфери. Навпаки, за основу кваліфікації позову як масового варто брати саму суть, змістове наповнення спору та призначення механізмів захисту порушених прав численних груп осіб.


— А які конкретно переваги для людей несе цей інститут?


— Поясню на прикладах. Пригадаймо недавню подію, про яку відомо переважній більшості киян і мешканцям столичного регіону — масштабну пожежу на нафтобазі «БРСМ-нафта» під Васильковом, що сталася в червні 2015 року.


Очевидно, що велика кількість людей, які проживають поблизу джерела пожежі, так чи інакше відчули на собі її негативні наслідки, адже продукти горіння нафтопродуктів потрапляли в атмосферу, згодом осідали на поверхню землі, а люди дихали забрудненим повітрям і ще не відомо, як це позначиться на їхньому здоров’ї.


Така сама ситуація й із горінням торф’яників поблизу Києва. Наприкінці серпня цього року жителі деяких районів столиці та Київської області потерпали від задимлення.


Наразі не можна впевнено сказати, хто винуватець пожежі на нафтобазі та горіння торфовищ, якої шкоди завдано мешканцям навколишніх сіл і міст, скільки саме осіб потерпіли від наслідків горіння та який розмір завданих збитків. Але на цих прикладах також можна продемонструвати, що для захисту в суді прав потерпілих від подібних пожеж ефективним було б масове провадження, а не тисячі індивідуальних.


Так, наприклад, прокурор міг би ініціювати в суді провадження за масовими позовами на захист прав великого кола осіб, які ймовірно постраждали від наслідків пожежі на нафтобазі або від горіння торф’яників. В межах одного провадження можна було б зібрати всі необхідні для вирішення спору докази та провести експертизи, визначитися з особою-відповідачем, що повинен відповідати за позовом, встановити якою була концентрація шкідливих речовин на тих чи інших територіях, чи завдано шкоди людям, які перебували в той час на цих територіях, та якої саме шкоди, а отже, й визначитися чи то з розміром відшкодування для всіх, чи то з підставами для визначення розміру шкоди кожному окремо.


Впевнений, що розгляд подібних спорів у масовому провадженні з ініціативи прокурора став би ефективним способом захисту прав величезної кількості людей, до того ж менш затратним для пересічних громадян. Тисячам потерпілих не потрібно було б ініціювати індивідуальні судові розгляди, витрачати власні кошти на оплату юридичної консультації, для кожної справи самостійно збирати докази та оплачувати проведення експертиз тощо.


Можна навести й інший приклад. Уявімо, що компанія, яка надає послуги, скажімо, телефонного зв’язку протягом одного дня безпідставно «зняла» з рахунку кожного свого клієнта (а їх, наприклад, 1 млн.) по 10 грн. і відмовилася повертати ці гроші. Фактично компанія одержала без жодних підстав 10 млн. грн.! Але скажіть відверто, скільки клієнтів із мільйона підуть до суду, щоб стягнути 10 грн.? Я думаю, що ніхто не піде. 10 грн. зараз — то не варте нервів, часу, витрат на оплату допомоги юриста, проїзд до суду тощо. Звісно, можна скаржитися контролюючим чи правоохоронним органам і чекати їх рішення, але так чи інакше до суду ніхто не звертатиметься, і компанія-порушник знає про це.


А якщо існуватиме інститут масового позову, то лише один ініціативний позивач може звернутися до суду на захист власних інтересів, одночасно вимагаючи повернути кожному з потерпілих гроші. Я впевнений, що серед 1 млн. постраждалих знайдеться хоча б кілька свідомих і юридично грамотних людей, які стануть ініціаторами масового позову й відповідально поставляться до такої місії. І одна особа так захистить права мільйона інших.


З другого боку, чи відважиться телефонна компанія забирати з рахунку кожного клієнта хоч гривню, якщо знатиме, що вся ця група потерпілих вимагатиме правосуддя швидко й ефективно — в одній справі? Навряд чи відважиться, бо буде змушена не тільки повернути всі гроші, а й відшкодувати певні збитки клієнтам.


Тож інститут масового позову дасть змогу громадянам почуватися більш захищеними та не залишатися сам на сам зі своєю правовою проблемою, якою б незначною вона не здавалася. Зростатиме громадянська правосвідомість і згуртованість. Люди зможуть об’єднуватися для захисту своїх прав навколо активних і відповідальних членів групи, а ті, в свою чергу, добровільно візьмуть на себе обов’язок і фінансові витрати з організації та ведення судового процесу.


— Як, на вашу думку, масові позови в нашій державі матимуть популярність?


— Сподіваюся, що так. Адже це справді ефективний процесуальний механізм судового захисту в тому разі, якщо кількість потерпілих дуже велика.


Проте це залежатиме від певних чинників. Насамперед від того, як саме правила масового позову будуть виписані в законі та чи широкою буде сфера його застосування. А, по-друге, люди користуватимуться такою можливістю захисту їх прав, якщо вони розумітимуть особливості масових проваджень і знатимуть, які переваги одержать.


Якщо масовий позов все-таки буде впроваджено в Україні, то, на мою думку, громадські організації та громадські активісти-правники повинні взяти на себе почесний обов’язок і роз’яснювати пересічним громадянам можливості судового захисту їх прав у масовому провадженні та сприяти консолідації людей, які постраждали від неправомірних дій одного й того ж суб’єкта. Масові позови — ефективні механізми для вирішення спорів із численною кількістю позивачів, але люди це відчують тоді, коли спробують на практиці.


— Дякуємо за розмову!

 

Головний редактор журналу «Право України» Олександр Святоцький, Голова Верховного Суду Ярослав Романюк, головний редактор газети «Голос України» Анатолій Горлов.

 

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.