Презентацією півстолітнього творчого доробку Бориса Олійника (на знімку) розпочався у київському Національному театрі опери і балету ювілейний вечір видатного поета сучасності, академіка, лауреата Шевченківської премії, присвячений його 80-літтю. На адресу патріарха української літератури надійшли привітання від Президента України Петра Порошенка, Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана та уряду. Вітаючи ювіляра, віце-прем’єр-міністр — міністр культури України В’ячеслав Кириленко зазначив, що поет пройшов складний, але значущий життєвий шлях, тож його духовний доробок посів гідне місце у світовій літературі. І додав, що Борис Олійник — це епоха щирого слова і боротьби, це поет, який «багато що сказав вперше, коли ще не можна було говорити».
«Він — той, хто в різні роки з московських і київських трибун полум’яно обстоював право української нації на самовизначення», — наголосив народний депутат, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Микола Княжицький. А ще, нагадав із сцени театру заслужений діяч мистецтв України Михайло Шевченко, не допустив будівництва атомних електростанцій поблизу гетьманської столиці Чигирина та у Криму, нищення дніпровських ландшафтів у Каневі. Він одним із перших громадських діячів не просто в повний голос заговорив про найбільшу гуманітарну катастрофу минулого століття — три голодомори в Україні, а й вимагав поіменно назвати замовників і виконавців злочину, виступав проти скасування графи «національність» у паспортах громадян.
Кожним поетичним рядком Борис Олійник боровся за справедливість, проти многоликої неправди. В одному із віршів він визначив своє кредо так: «Коли вже народився ти поетом, За все відповідай у цім житті».
Приїхали привітати ювіляра і з Новосанжарського району, що на Полтавщині, де, як писав поет, на півкулях глобуса є і його село Зачепилівка. Голова Новосанжарської райдержадміністрації Сергій Бульбаха сказав, що земляки пишаються поетом, що, прийшовши в літературу на початку 1960-х років, залишається непідкупним сурмачем правди. Ювіляр, який до цього від пафосних привітань та здравиць жартівливо відмахувався (така вже натура), при згадці про рідну землю розчулився. Один із побратимів ювіляра нагадав зі сцени слова Олеся Гончара, сказані ним про Бориса Олійника: «Прийти в літературу від землі Котляревського і Гоголя, з країв, де у найвищій пошані «Кобзар», і народна пісня, і влучне веселе слово, — це мовби прийти з певним дипломом, що означає неабияку духовну, естетичну підготовленість і накладає на митця відповідні творчі і громадські обов’язки...»
І справді, лише поет, що має «духовну підготовленість», міг написати такі сильні слова про головне — про свій народ:

Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
  
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили хату,
Як ти іще не вийшла із печер.

Говорили на вечорі і про те, що поезія талановитого сина полтавської землі має широкий діапазон — від патріотичної, громадянської лірики до інтимної. Багато його віршів, зокрема, «Сива ластівка», «Біля Мгарського монастиря» стали піснями. Вони такі глибокі, що дехто їх вважає народними. Широко відому «Пісню про матір» на вечорі заспівала Ніна Матвієнко, інші твори виконували Віктор Павлік, Олександр Василенко, Леонід Сергієнко. На завершення вечора Борис Олійник прочитав низку своїх віршів, які, як сказав один із слухачів, разом з поетом, мабуть, писала сама совість.

Фото Максима ПОТАПЧУКА.