На cході замовкають гармати і починають говорити миротворці. Із вуст дипломатів дедалі частіше лунає слово «постконфлікт» — таким терміном змальовують ситуацію, яка склалася.
Тривалий процес примирення ще попереду, хоча мешканці міст і районів, підконтрольних самопроголошеним «республікам», уже зараз спостерігають значне зменшення кількості військових і техніки сепаратистів. Але чи є у держави план реінтеграції Донбасу і Криму? «Голос України» поцікавився думкою правозахисників, які безпосередньо працюють і з переселенцями, і з людьми по той бік лінії розмежування. Експерти звертають увагу, що деякі дії влади мають зворотний ефект — відштовхують мешканців окупованих територій від України. А головне — не зроблено висновків із того, що сталося, не покарано винних і не попереджено ймовірні сценарії в майбутньому.
Олександра Матвійчук, голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод»:
— Що буде далі? Це питання, яке ми ставимо ще з початку конфлікту. Вже другий рік триває війна, а Україна досі не має чіткої стратегії, як вона поводитиметься з окупованими територіями. Чи у нас повна ізоляція, чи часткова, чи у нас політика інтеграції? Якби була стратегія, її можна було б критикувати, доповнювати, змінювати, вносити якісь уточнення. Її немає.
І коли дивимося і складаємо докупи публічні висловлювання посадових осіб, законопроекти, якісь конкретні дії, — все це справляє враження хаосу. Коли не знаєш, у яку гавань тримати шлях, жоден вітер не напинатиме тобі вітрила. Блокаду Криму можна розглядати як поштовх державі нарешті визначитися, а яка ж наша стратегія.
Сергій Заєць, юрист «Регіонального центру із прав людини»:
— Насправді не існує жодного плану реінтеграції. Є дуже суперечливі рішення, ухвалені навмання. Це справді проблема. Потрібна стратегія. Можливо, її не варто афішувати, бо наші колеги з Молдови, Грузії кажуть, що Росія працює досить ефективно і дуже швидко вживає контрзаходів. Але у нас узагалі немає жодної системи, самі суперечності. Впадаємо у крайнощі.
По-перше, невизнання резидентами кримчан у банківській сфері — це такий прапорець, знак «чужі». Люди не можуть виїхати, щоб отримати банківські послуги на материковій Україні — і це вже будуть люди з трохи іншим світоглядом, менталітетом. Іноді створюються юридичні проблеми, іноді виникає підсвідоме ставлення з боку посадових осіб до кримчан як до «чужих», навіть якщо вони на материку.
По-друге, уряд вніс зміни до заяви про реєстрацію внутрішньо переміщених осіб — там тепер міститься декларація, що людина не вчиняла злочини на окупованій території. Перепрошую, а коли у нас перереєстровується хтось зі Львова — чому не підписує таку декларацію? Чому існує презумпція, що внутрішньо переміщена особа вчиняла злочин? Це все насправді відриває Крим і формує негативне ставлення до України.
По-третє, порядок в’їзду і виїзду з Криму. Людина теоретично може виїхати через Росію по Керченській переправі, прибути до українського кордону — і не може бути відмовлено у в’їзді громадянину України з території іншої держави. А от під час безпосереднього виїзду із Криму на материк можуть затримати і не пускати. Нехай би були бойові дії, але... Знаєте, чому припинилося транспортне сполучення з Кримом? Бо закінчився внутрішньогосподарський договір між залізницями. Треба було укладати новий, Кримська залізниця вимагала додаткові платежі як за міжнародні рейси — і українське відомство вирішило цим узагалі не займатися.
Людмила Клочко, Харківська правозахисна група:
— Від ставлення української влади до того, що вона повинна виконувати на підконтрольній території, залежить ставлення людей до України. Взяти Слов’янськ і Миколаївку: найбільші руйнування там було усунено самими мешканцями чи волонтерами. Хотілося б, щоб наша держава краще ставилася до громадян, які живуть на українській території. Людям дуже набридла війна. Вони всі до нестями хочуть миру. Тому будь-які заходи, спрямовані на встановлення миру й порядку, пожвавлюють суспільство.
Костянтин Реуцький, «Восток-SOS»:
— У держави в цілому не видно скільки-небудь системних стратегій, спрямованих на розслідування скоєних на окупованій території злочинів та відновлення справедливості. Ми зіштовхуємося з саботажем під час приймання заяв про злочини. У міліції мотивують це тим, що правопорушення скоєно на непідконтрольній території, і вони не можуть його розслідувати.
Активна фаза конфлікту закінчилася, але люди залишилися зі своїми проблемами. Будинки зруйновані, комунікації теж. У деяких місцях немає представників місцевого самоврядування чи військово-цивільної адміністрації — вони розбіглися. Тривожить і те, що на підконтрольних територіях зберігають свій вплив місцеві еліти: чиновники, причетні до захоплення влади в 2014 році, продовжують обіймати високі посади. Вважаємо, що саме вони й саботують розслідування злочинів та роботу місцевої влади. На жаль, не бачимо можливості і бажання центру вплинути на ситуацію. Найімовірніше, мають місце обопільні домовленості.
Записала Ліна КУЩ.
