У селищі Ворохта Івано-Франківської області нещодавно відбувся перший реабілітаційний захід сімейного формату для українських воїнів та їхні дружин.
Ідея спільного проекту родинного типу для українських військових, у якому мали б місце і психологічний тренінг, і етнокультурний відпочинок, виникла у серпні цього року. Тоді американець російського походження Роман Торговітський — засновник та директор Wounded Warrіor Ukraіne, проекту підготовки ветеранів-інструкторів із подолання бойової травми. та канадійка українського походження Руслана Вжезневська — координатор Help Us Help The Chіldren — проекту Благодійного фонду «Допомога Україні» перебували на базі 5-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор».
Взяти участь у пілотній програмі запропонували бійцям батальйону, що вже понад рік разом із іншими військовими підрозділами боронить рідну землю на сході України. Тут зібралися ті, кого згуртував фронт, і ті, кого він місяцями розлучав. У повітрі зависало німе, але водночас страшно оглушливе «Що далі?». Дружини бійців несміливо знайомилися між собою, в особливі моменти ніяковості переносячи увагу на дітлахів. Вони тут, щоб змогти прийняти себе після війни. Звикнутись із життям у цивільному середовищі. Відродити в собі жагу пізнавати та творити світ разом з найріднішими. Стати завдяки побаченому та відчутому на війні сильнішим духом, стійкішим до негараздів, мудрішим в ухваленні рішень...
Професійний психотерапевт, тренер Олег Гуковський допомагав бійцям та їхнім дружинам терпеливо проаналізувати, розкласти по поличках їх власний, але напрочуд сумбурний, хаотичний досвід війни. За його словами, у методологічну основу реабілітаційного проекту покладено концепцію бодинаміки (данська школа тілесно-орієнтованої психотерапії). Вона використовується в усіх тренінгах подолання бойової травми від Wounded Warrіor Ukraіne. Окрім щоденних психотерапевтичних груп, учасники тренінгу займалися гончарством, кобзарством, грою на дримбі, виготовленням воскових свічок, ляльок-мотанок, оберегів зі шкіри, дерева. Спільна діяльність та спільні випробування родин у рафтингу (запаморочливо ейфорійний спуск гірською річкою), поході на Піп Іван (третя за висотою вершина України, 2028 м), саджанні дерев сприяли взаєморозумінню та знаходженню нових точок дотику.
Чоловіки, які повернулися з війни, здебільшого воліють заперечувати будь-які натяки на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), часто з необережності плутаючи цю абревіатуру з ПТРД (протитанкова рушниця Дегтярьова) чи з ПТРС (протитанкова рушниця Симонова) та переводячи все у фронтові жарти.
Але з кожним наступним днем, проведеним у Ворохті, їхні спогади та думки ставали більш розкутими і менш однобокими. Ділячись тим, що бентежить, дратує, зводить з розуму чи просто не підлягає осмисленню тут, у мирному житті, де підступно свистить хіба старенький чайник, люди роблять перші кроки у віднайденні себе поза межами фронту.
І дружини, які спочатку надто відсторонено долучалися до експресивних розмов про страх, небезпеку, втрати, ніби відчуваючи себе другорядними поруч з, хоч і власними чоловіками, але все ж фронтовиками, згодом несміливо відкривали інший бік війни — жіночий. У ньому теж є страх, небезпека і втрати, але з інакшим присмаком гіркоти. Говорячи один одному про це відверто вголос, вони стирали кордони непорозумінь.
Організатори проекту такі заходи у родинному форматі хочуть зробити регулярними, щоб максимальна кількість добровольців змогла відчути народну вдячність та любов. Кажуть: «Це — сила горизонтальних стосунків, ми робимо свою справу для друзів, побратимів, гідних воїнів, багато з яких пожертвували всім за можливість захищати нас із вами!».
