Той, хто гріється у теплій міській квартирі, ніколи не зрозуміє людей, змушених жити на землях, які понівечила війна. Любов Іванівна Жукова з сином Єгором та 90-річною лежачою мамою мешкають у селі Луганське, недалеко від окупованого Дебальцевого. У лютому, під час тяжких боїв за Дебальцеве, «градина» прилетіла просто в літню кухню, де спали дочка і мама. Врятувало диво. Залізяка вибухнула за 5 метрів від ліжка. Жінок тільки присипало глиною й дошками. Сім’я перейшла жити до старого будинку.
Наближається зима, холоди. Виконувачка обов’язків голови селищної ради Галина Неледва почала організовувати підвезення вугілля. Вона розповідає, що сама проїхала блокпостами, дізналась, які потрібні документи для доставки палива у «сіру зону», написала листа командуванню сектору «С», склала списки черговості.
І ось у Луганське дісталась перша вантажівка з вугіллям. Займаються цією важливою роботою військовики групи цивільно-військового співробітництва. Її командир підполковник Юрій Соколовський каже, що вони супроводжували машину, яка привезла вугілля з Артемівська. Єгор Іванович Жуков, син Любові Жукової, розповідає, що за 5 тонн вугілля заплатили 7 тисяч гривень, дрова коштують 500 гривень за куб. На ціни не дуже зважають, адже взимку потрібне тепло.
Поки розвантажували машину, до офіцерів підійшли ще дві жінки й дуже голосно запитали: «А нам чому не привезли?» Юрій Соколовський показав їм списки, надані селищною радою, і спокійно пояснив, що це тільки перша машина, а згідно з чергою привезуть усім. Вони заспокоїлись, погодились, що на цій вулиці тільки у Жукових зруйнований будинок — вони постраждали, тож хай їм буде в першу чергу. Хоча, як справжні жінки, незадоволені якістю палива: «От колись було вугілля, не те що зараз!» Так, колись, до війни, було все добре, все краще — не тільки вугілля.
Легко почати війну, а закінчити майже неможливо. Потрібно вчитися жити далі. Одначе, судячи з того, що колишні «регіонали» — політики, які великою мірою винні у розв’язанні бійні на Донбасі, на місцевих виборах набрали досить великі відсотки, люди нічого не навчилися.
Ідеологія, пропаганда переважає життєві реалії. Отже, якщо нам потрібен Донбас, то й уваги йому потрібно приділяти більше.
Юрій Соколовський розмовляє з жителями Луганського.
Фото автора.
