Дмитро Паламарчук (на знімку) із села Шпанів, що у Рівненському районі на Рівненщині, закінчив Рівненський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості два роки тому, отримавши професію коваля ручного кування. Вчитель за освітою, він полюбив це ремесло. Намагався перейняти всі секрети роботи з металом від свого наставника, майстра виробничого навчання Сергія Торулі, брав участь у виставках та фестивалях ковальського мистецтва, етнографічних заходах, майстер-класах відомих ковалів, зокрема, Хууба Сенсена з Голландії.
Після навчання Дмитро започаткував власну справу і має уже широке коло замовників, які цінують його творчий підхід до виготовлення навіть чисто ужиткових речей. Але майстер продовжує працювати над вдосконаленням своїх умінь, приміром, щоб кувати орнаментальні речі, бере уроки малювання.
Нещодавно Дмитро Паламарчук гостював у Хууба Сенсена в Голландії, вивчав його прийоми кування, бачив, як він навчає своїх учнів, які інструменти використовує. Саме інструменти та різноманітні пристосування викликали найбільше захоплення. За сприяння старійшини ковальства Дмитро взяв участь у фестивалі в Бельгії, під час якого викував вишукану «ніжку» для кришталевого келиха. Хууб Сенсен схвально оцінює прагнення молодого коваля до самовдосконалення, його практичні уміння та художній смак. На знак поваги він подарував Дмитру шкіряного ковальського фартуха зі своїм автографом, а також замовив Дмитру виготовлення кованого ліжка та запросив його з родиною на Різдво у Голландію.
Сповнений враженнями та новими планами, Дмитро Паламарчук повернувся в Україну та продовжує розвивати і своє мистецтво, і свій бізнес. Його порада тим, хто не цурається важкої праці і любить метал: «Крокуйте до своєї мрії, навчайтеся ковальству у центрі профтехосвіти служби зайнятості. Будете твердо стояти на ногах й упевнено дивитися в майбутнє».
До речі, цими днями з фестивалю ковальства «Les Fevres-2015» у французькій Нормандії повернувся учитель Д. Паламарчука Сергій Торуля, а на території колишньої королівської резиденції Шато д’Е, тепер будуть розміщені викувані ним скульптури.
На токарів є попит і у нас, і за кордоном
На ринку праці є попит на токарів. Цій професії можна навчитися в Олександрійському відділенні Рівненського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості. Після цього можна бути впевненим: без роботи не будеш, оскільки нерідко роботодавці пропонують її слухачам ще до завершення навчального курсу, який триває більше восьми місяців, як, зрештою, і для тих, хто хоче здобути інші професії з металообробки, — фрезерувальника, електрозварника ручного зварювання, верстатника широкого профілю, слюсаря-ремонтника, слюсаря з ремонту автомобілів. Щодо токарів, то всі вісім токарів з останнього випуску отримали запрошення на роботу. А вчать у центрі професійно-технічної освіти ДСЗ так, щоб роботодавці були задоволені рівнем підготовки токарів.
— У нас освоюють не лише теоретичний курс, а й готуються працювати на необхідному обладнанні, — розповідає майстер виробничого навчання Сергій Вітошко, який пишається тим, що його учні працюють не лише на багатьох вітчизняних підприємствах, а й є конкурентоспроможними за кордоном. — Є такі з наших випускників, що отримали запрошення працювати у Канаді та мають заробітну плату 700—1800 доларів. Але й в Україні, як показує досвід, добрий фахівець може непогано заробляти. Тим паче, що для здобуття професії токаря немає жодних вікових обмежень у нас вчилися і 17-літні, і чоловіки, яким за п’ятдесят.
За матеріалами Рівненського ЦЗ підготувала Олександра ЮРКОВА.
Слухач групи токарів Роман Чукась із села Лішня Демидівського району, крім навичок токаря, навчився також працювати на фрезерувальному верстаті.
Фото надане ЦЗ.
