Проте відбудова деяких важливих соціальних об’єктів продовжує залишатися проблемною
Власник є, але ... його немає
Будівля центру зайнятості в Лисичанську стоїть без вікон і дверей і псує всю оптимістичну картину цього житлового району. Минулим літом під час визволення міста від бойовиків у об’єкт влучило кілька снарядів, розвернувши стіну його тильної сторони. І хоча фасад залишився цілим, вибуховою хвилею були вибиті шибки, пошкоджений дах, майно та ін. Інших руйнувань центру зайнятості завдало населення, розікравши все, що можна взяти, — від електророзеток до вцілілих дверей і батарей опалення. Оскільки будівля належить Мінсоцполітики, місцева влада вважає не «нашою справою» хвилюватися за збереження чужого майна. Звичайно, у межах своєї компетенції міськвиконком міг хоча б організувати охорону державної будівлі до моменту ухвалення рішення про її подальшу долю. Але охорона коштувала грошей, а міський бюджет витрати на такі цілі не передбачав. Тим більше, що в будівлі є власник.
Але власник, незважаючи на численні звернення лисичанської влади, так і не виявив турботу про свій об’єкт. Якщо ще рік тому будівлю можна було б урятувати, то сьогодні жодних надій на це немає. Споруда стара, дерев’яна, від дощу і снігу відкриті балки зробилися непридатними, стеля впала. А населення завершило руйнівний процес. Тепер уже рятувати нема чого.
Сьогодні влада Лисичанська просить власника будівлі підготувати документи на списання і шукає будівельну організацію, яка візьметься демонтувати цей об’єкт.
Коментуючи цей факт, перший заступник керівника Луганської ВЦА Єлизавета Пушко-Цибуляк змушена визнати, що в області дотепер немає зведеної інформації про наявність подібних об’єктів. Сьогодні цю проблему активно моніторять і розглянуть її на засіданні штабу з відбудови області. А поки представникам галузевих міністерств запропоновано скласти перелік таких об’єктів, визначивши втрати, вартість відновлення та першочерговий фронт робіт.
— Мінсоцполітики вчасно не відреагувало на звернення щодо долі власної споруди, і це приклад безгосподарності, — вважає Єлизавета Пушко-Цибуляк. — Сьогодні ми акумулюватимемо зусилля всіх власників майна на нашій території. Кожне міністерство повинне мати генеральний план відбудови своїх об’єктів, а також визначити джерела фінансування. Такого аналізу, на жаль, поки що немає. Місцевій владі вистачає своїх проблем із постраждалим житлом, комунальним господарством, соціальними об’єктами. Це наша пріоритетна робота. Тому ми звертатимемося до уряду із проханням дати відповідне доручення міністерствам, щоб вони повернулися до питання визначення своїх збитків і відбудови об’єктів, які є у власності відповідних відомств.
Замість допомоги — бюрократична тяганина
Кажуть, що після Слов’янська Лисичанськ став другим населеним пунктом Донбасу, де за час бойових дій сталося значне руйнування житлового фонду. Найдоказовішим прикладом людської трагедії, яку принесла війна, стала дев’ятиповерхівка №17 на кварталі Жовтневої революції, 252 мешканці якої залишилися без даху над головою. У результаті прямих і осколкових влучень снарядів і пожежі, що виникла від цього, будинок зруйновано і на підставі експертного висновку не придатний для подальшого проживання.
Утім, такий висновок прийнято сьогодні. 2014 року фахівці висловлювали іншу думку, що в першому під’їзді будинку проживати ще можна, якщо зробити демонтаж основних конструкцій і утеплити фасад. Але свого часу такі роботи проведені не були, чи то через відсутність законодавчої бази, чи то через дефіцит коштів на це. Словом, об’єкт простояв ще рік, і за цей час природні умови і населення, схильне до вандалізму, довершили картину руйнувань. Тепер уже повторна експертиза визнала будинок цілковито непридатним для проживання і таким, що не підлягає демонтажу. Що робити мешканцям зруйнованої дев’ятиповерхівки?
— У держави ми просимо одного — компенсувати нам втрачене житло, — розповідає громадський активіст, член ініціативної групи Анатолій Нагорний. — Коли снаряди влучили в наш будинок, люди в паніці вибігали у чому були. Втратили майно, документи.
У статті 19 закону про тероризм чорним по білому написано про те, що у разі проведення АТО людям, які втратили житло, держава має компенсувати втрачене.
З цього приводу ми, мешканці, написали в Київ понад 140 звернень, майже на всі із них одержали відповіді, та... Відповіді надходять тільки від одного відомства, з одним і тим само підписом і з одним і тим само текстом: Кабінет Міністрів розглядає питання про часткову компенсацію і т. д. Скільки ж можна це питання розглядати, адже минуло вже 15 місяців і, якщо чесно, ми стомилися чекати. Підраховано, що для нашого будинку на 120 квартир розмір компенсації становить 25 млн. грн. без компенсації майна. Для держави це невеликі кошти, і Геннадій Москаль, коли був керівником області, обіцяв знайти їх за тиждень. А потім приїхав із Києва і зізнався, що не зміг побороти чиновників. Підключали ми і народних депутатів, і політичні сили, але ніхто не може нам допомогти.
Крім того, мешканці будинку звертають увагу на такий факт. Розмір компенсації їм визначено, виходячи з досвіду Івано-Франківської області. Коли під час стихії в 2004 році люди втратили свої будинки, їм виплатили компенсації по 150 000 грн. Такий розмір допомоги визначений і потерпілим Лисичанська.
— Але тоді, десять років тому, долар коштував не 23 гривні, і в перерахунку на той курс кожна родина мала по 35 тис. дол.
А сьогодні 150 тис. грн. — це всього лише десь 7 тис. дол. За такі гроші в Лисичанську навіть однокімнатну квартиру купити важко.
Тому розмір компенсації повинен бути вищим, — уважають жителі зруйнованої багатоповерхівки.
Свого часу постанову про виділення родинам по 150 тис. грн. для покриття витрат на придбання нового житла і 10 тис. грн. — на придбання майна — було підготовлено, але за півтора року так і не прийнято. На якому етапі зупинився цей процес і яке міністерство не завізувало цей документ — невідомо.
У червні поточного року облдержадміністрація підготувала та надала на розгляд уряду свої пропозиції до постанови Кабміну для внесення відповідних змін до пункту 3 Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів за місцевими бюджетами в населених пунктах Донецької та Луганської областей, що розташовані на території проведення антитерористичної операції. Йдеться про встановлення норми відносного збільшення витрат державного бюджету на придбання житла або здійснення компенсаційних виплат громадянам, житло яких знищене чи пошкоджене при проведенні АТО. Поки ці пропозиції залишаються без реакції.
— Вирішити питання за рахунок коштів обласного бюджету неможливо у зв’язку з невиконанням його дохідної частини та відсутністю вільних грошей, — пояснює Єлизавета Пушко-Цибуляк. — Так, за січень-червень цього року обласний бюджет недоодержав до запланованих призначень доходів загального фонду в сумі 26 408,7 тис. грн., або 13,2 відсотка. Порівняно з відповідним періодом минулого року обсяг надходжень до обласного бюджету скоротився майже на 57 відсотків. Вважаємо, що компенсаційні виплати на користь громадян, житло яких знищене або пошкоджене, придбання нового житла мають здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету.
Цими днями в області готують нові розрахунки, виходячи з реальних цифр сьогодення, і сподіваються, що проблему буде нарешті розв’язано.
Луганська область.
Єлизавета Пушко-Цибуляк (у центрі) зустрічається з мешканцями постраждалої багатоповерхівки.
Фото автора.
