Журналіст американської газети Los Angeles Tіmes Сергій Лойко під час презентації у Вінниці свого роману «Аеропорт» викликав сльози у слухачів прочитанням уривка про те, як український офіцер під свистом куль показує матері російського солдата місце загибелі її єдиного сина.

До Вінниці автора роману запросили волонтери. Разом із ним приїхали «кіборги» з Дніпропетровська, Миколаєва, Харкова. Вони значаться у книзі як консультанти роману. «До Вінниці ми не могли не приїхати, бо тут у госпіталі лікарі врятували життя багатьом бійцям, — повідомив Лойко. — Вони кажуть, що з таким доброзичливим ставленням медперсоналу раніше ніколи не стикалися. А вінницьких волонтерів називають золотими людьми».
У переповненій залі обласної філармонії «Плеяда», де відбувалася зустріч, на прохання автора, присутні вшанували хвилиною мовчання загиблих на сході держави. Лойко висвітлював події 25 воєнних конфліктів. Каже, на жодній війні не бачив таких добрих очей, якими запам’яталися захисники донецького аеропорту. В жовтні минулого року журналіст провів там чотири доби.

Про війну не можна брехати

— Газета чи інформагентства просили небагато тексту, — розповідає Сергій Лойко. — Мені хотілося відобразити все пережите. Дев’ять місяців виношував свій задум. Обмірковував сюжетні лінії, деталі розповіді. А написав — за місяць.
Як стверджує автор, 90 відсотків написаного відтворено на основі реальних подій. Образи героїв списував з конкретних бійців. Тільки змінив імена, позивні, назву місця подій, наприклад, аеропорт названо краснокам’янський. У романі дві сюжетні лінії. Одна про війну, друга — про кохання. «Коли пишеш про війну, важливо нічого не збрехати, — зазначив автор. — Істинну правду знають ті, хто упродовж 242 днів захищав аеропорт. Кожен написаний розділ відправляв їм на прочитання. У книзі є багато виправлень, які зробив після зауважень цих мужніх хлопців».
Зал стоячи аплодував «кіборгам», коли ті піднімалися на сцену. Потім ще раз нагороджував оплесками кожного з них, коли Лойко характеризував бійців. Один із них — десантник 79-ї аеромобільної бригади з позивним «Танас». Його фото, зроблене Лойком в аеропорту, облетіло багато світових інформагентств. Під час бою у десантника влучив снайпер. Врятував шолом з кевлару. Куля застрягла всередині, не діставши голови. Від удару бійця відкинуло на декілька метрів. Оглушило. Коли отямився, відчув у роті присмак крові. Рукою став шукати дірку в голові. Йому здавалося, що помирає. Насправді кров була від пораненого шоломом обличчя. Після цього Сергію, так звати бійця, дали ще один позивний — «Сталева голова».
Здоров’ягу з великими руками і широкими плечима Лойко представив за позивним «Фантомас». Каже, він наводив жах на «сепарів». Запам’яталися руки бійця. Журналіст тоді здивувався, чому той, вітаючись, не знімає рукавиць. «В аеропорту не миються, тут чешуться», — нагадав Лойко фразу, яку почув тоді від хлопців. Руки були чорні від того, що не було можливості щодня їх мити. Чесатися також не мав часу. «Ким працює цей козарлюга, не запитую, бо все одно не вгадаєте. Він — філолог», — зауважив письменник.

Редакція не давала завдання побувати в аеропорту

Роман «Аеропорт» вийшов українською і російською мовами. Його вже перекладено на низку мов країн колишнього Союзу і Європи. Продюсер проекту «Аеропорт» Вікторія Бутенко розповіла, що одна із студій «Голлівуда» зацікавилася матеріалом про захист донецького аеропорту ще тоді, коли в американських газетах друкувалися статті Лойка. З виходом книги інтерес став ще більший. За її словами, переговори про екранізацію у стадії продовження.
— У Лойка не було завдання редакції побувати в аеропорту, — каже пані Вікторія. — Це його власна ініціатива. Потрапити на об’єкт було непросто. Журналістів туди майже не допускали. Зуміла домовитися з тими, від кого це залежало. Так пан Сергій опинився у ДАП.
За словами письменника, на донецькому аеропорту російські бойовики вкупі з сепаратистами зламали зуби. Він каже, що не розуміє причини початку цієї війни. Для бойових дій на Донбасі, як стверджує автор роману, не було ніяких підстав, крім однієї — амбіцій новоявленого московського фюрера. Це через нього загинули тисячі людей. Знищено сотні важливих об’єктів. Серед них — один із кращих аеропортів Європи.

«Пане президенте, дозвольте ще одне запитання»

Сергій Лойко єдиний з іноземних журналістів, хто побував у донецькому аеропорту під час бойових дій. До того він висвітлював події на Майдані. У Києві був у ніч побиття студентів. Знімав матеріал про події у Криму. «Після повернення з Криму я був на прес-конференції Путіна у Москві, — розповів Сергій Лойко. — Будучи очевидцем подій, не міг не звернутися до російського президента із запитанням».
Журналіст каже, що поставив його українською мовою: «Пане президенте, дозвольте ще одне запитання про Крим».
— У залі запанувала сторожка тиша, — продовжує Лойко. — Після почутої української Путін одразу відреагував, сказав, що я добре підготував заготовку і поцікавився суттю запитання.
Лойко повідомив, що в Криму бачив і чув, як деякі сили закликають російського президента ввести на півострів війська і захистити російськомовне населення. «Це нісенітниця, маячня, такого ніколи не може бути», — відповів Путін. Він повторив ці слова ще раз. Чого вони варті, тепер відомо всьому світові.

Вінниця.

 

 

Cеред багатьох бажаючих отримати автограф автора «Аеропорту» — учениця Вінницької школи №6 Луїза Мілованова.

Фото автора.