Про варіанти ненасильницького спротиву «Голос України» говорив із головою правління Центру стратегічних досліджень Павлом ЖОВНІРЕНКОМ (на знімку).
Ненасильницький спротив — це досягнення політичних цілей ненасильницькими методами, боротьба з супротивником, який значно сильніший і зацікавлений використовувати силу.
Ненасильницькі методи передбачають роботу як у групах, так й індивідуально. Залежить від того, наскільки людина відчуває себе готовою до таких дій. Діапазон виявів починається від масових бойкотів, перекриття доріг та закінчується протестними постами в соцмережах і малюванням графіті на будинках. Все це можна спостерігати не лише на підконтрольних українських територіях, а й у Криму та Росії.
Щоб визначити, наскільки українці готові до спротиву, ми і провели соціальне опитування за допомогою КМІС. Результати нас приємно вразили: 28,6 відсотка готові брати участь в акціях громадянського опору, 23 відсотки вбачають за доцільне опір лише збройний. Решта респондентів воліють або ж нічого не робити, або ж переїхати на інші регіони України чи за кордон.
Довідково
Опитування проводилося з 31 серпня по 13 вересня цього року. Вибірка — 1000 респондентів із усіх регіонів, крім Криму. Метод — телефонне інтерв’ю. Загальна похибка з імовірністю 0,95 не перевищує 5,4%.
Відсоток бажаючих боротися зі зброєю досить зрозумілий. Адже опитування охопило не лише українські території, а й так звані «ДНР» та «ЛНР». Якщо людина щодня тривалий час бачила насилля, то і боротиметься такими ж методами. У дослідженні не брали участь кримчани, бо не було можливості провести з ними якісної роботи.
Для мене ці цифри означають єдине — і ті, й інші опитувані, зі зброєю чи без неї, але готові до спротиву. Наше завдання — їх координувати, організовувати та навчати.
Для цього ми в кінці листопада плануємо випустити посібник ненасильницького спротиву. Оснований він на литовському досвіді, але з конкретними прикладами уже нашої країни. Це і Дебальцеве 2015 року, коли дівчата у синьо-жовтому вбранні прийшли на святкування Дня міста. Їх хотіли розігнати, але місцеві за них вступилися. Це і публічне виконання українського гімну курсантами Академії ВМС у Севастополі в березні минулого року. Публічний перегляд у кафе українського «5 каналу» у Щолкіно, Крим, серпень цього року. В Сімферополі розгортали квіти на балконах синіх і жовтих кольорів. До цього ж можна віднести написання на російських рублях гасел «Слава Україні! Героям слава!» та інше.
Ми хочемо зібрати не лише світовий досвід і показати українцям, наскільки ненасильницькі методи боротьби ефективні, а уже на ділі продемонструвати, що населення зробило і робить для цього. Звісно, посібник зорієнтовано передусім для людей, які мешкають на окупованих територіях.
Значна частина мешканців Донбасу хоча би раз на місяць переїжджає лінію протистояння. Люди їдуть купувати товари, продукти, на роботу, по пенсії чи до родичів. Чому б цим не скористатися? Можна розвісити брошури на ринках, в магазинах, відділах соціального забезпечення — місцях, де бувають найчастіше.
Не можу сказати, скільки часу займе такий процес роботи, аби побачити перші результати. Інша справа — якби це була державна політика, яка б передбачала виділення ресурсів. До того ж люди на окупованих територіях уже більше року під сильним впливом проросійської влади, що значно ускладнює процес.
Записала Юлія КІНЗЕРСЬКА.
Фото надане Українським кризовим центром та із Фейсбуку.
