Редакція відомого всім парламентського телеканала «Рада» зовсім невеличка: все тут компактно, якось навіть по-сімейному. Заглянути за її лаштунки нам допоможе директор державного підприємства Парламентський телеканал «Рада» Володимир Лех (на знімку). У цих стінах він вже майже десять років. За цей час був і спеціальним кореспондентом, і ведучим новин, і головним редактором... Та й нині, окрім всього, не полишає журналістику — є обличчям підсумкової програми «Парламент».
— На «Раді» у вас доволі серйозний послужний список.
— Працюю тут із 2008 року. Весь цей час спостерігав, як канал розвивається, знаю людей, які тут працюють, розумію, як вони можуть і хочуть працювати. Раніше нам керівників призначали ззовні. Деяким цим людям важко було вникнути в суть, а, може, не дуже вони й прагнули цього. Був один, який на восьмому місяці своєї роботи поцікавився, о котрій годині в нас випуск новин... Я став керівником, якого обрав колектив, і відчуваю колосальну відповідальність за людей, з якими йшов пліч-о-пліч і які від мене чогось очікують. Розумію, що вони хочуть і збільшення зарплати, і покращення умов праці, прагнуть іти в ногу з часом, щоб мати сучасний і прогресивніший вигляд.
Треба віддати належне: на нашому каналі панує політика. Звісно, ми не ставимо за мету перейти в розважальний формат, але намагаємося робити наші матеріали більш доступними глядачеві. Законопроекти пишуться чиновницькою мовою, а жива розмова з їх авторами, у якій вони пояснюють, що саме мали на увазі, виписуючи ту чи іншу новелу, допомагає людям зорієнтуватися, що ж саме відбувається у стінах Верховної Ради. Щодня до ефіру парламентського телеканала залучаються понад 10 народних обранців із різних фракцій, депутатських груп та позафракційні. Ефір став інформаційнішим та збалансованішим. Ми не робимо ставку, як багато інших каналів, на так звану «чорнуху». Наш умовний слоган: «Законотворчість у прямому ефірі». Жодної цензури в нас немає, якщо є ефірна можливість, даємо пряму трансляцію із засідань комітетів. Раніше, до речі, ми практично не висвітлювали їх роботу. А нині, якщо немає можливості випустити таку нараду депутатів в прямий ефір, то записуємо її, а потім у так званому режимі прямого запису й видаємо. Одним із головних наших «козирів» є трансляція у прямому ефірі всіх брифінгів народних депутатів. Події із життя парламенту та країни висвітлюються у програмах «Новини» (5 випусків щодня), «З перших уст», «Без коментарів». Стартувала програма «Світовий рівень», гостями якої є відомі політики світу, європарламентарії, а також посли іноземних держав в Україні. Виходить програма про реформи в Україні — «Європейська держава», про парламенти країн світу, програма про те, як живуть і чим захоплюються народні депутати України — «Одкровення». Проходить процес впровадження нового дизайну телеканала.
— Із ваших слів можна зробити висновок, що принципи й підходи до організації роботи змінюються. А як ви оцінюєте такі новітні методи, котрі демонструють журналісти 112-го каналу чи «Громадського» телебачення? Може, й у вас незабаром з’являться схожі телемарафони?
— Особисто мені формати роботи, які демонструють названі телеканали, подобаються — швидко, оперативно й завжди актуально. Але наш канал має свою специфіку — не відомо, наприклад, які зміни стануться у засіданні Верховної Ради і чим заповнювати паузу від несподіваної перерви. В такому режимі планувати глобальні телемарафони важко. Хоча нещодавно, 26 жовтня, після місцевих виборів ми робили щось подібне — мали три години безупинного прямого ефіру, на якому побували десятки гостей, усе це перебивалося оперативними новинами, не було й секунди простою. Ми можемо це робити. Але до специфіки телеканала додається ще й проблема матеріального забезпечення. Для роботи наживо потрібен чималий штат працівників та гарне технічне забезпечення.
— Маєте із цим складнощі?
— Фактично, розбудова телеканала розпочалася з 2003 року. Саме тоді нам закупили техніку, яка дозволяє робити прямі трансляції. Розвиток тривав до 2008-го. Відтоді маємо проблеми з фінансуванням на технічне забезпечення. А ми багато працюємо в прямому ефірі, наша техніка не має часу на перепочинок. У сесійній залі камери останнім часом постійно дають збій, і ми намагаємося підтримувати їх у робочому стані всіма можливими способами. Все обладнання зношене практично стовідсотково. Термін його придатності зазвичай становить десять років, а камери, які закупили в 2003-му, працюють уже дванадцять і фактично перевершують самі себе. Сподіваємося, нове керівництво Верховної Ради і її апарату нас почує. Нам обіцяють оновлення, і ми на це розраховуємо, а все, що залежить від людей, — маємо. Наші працівники готові гори звернути.
— А яка атмосфера взагалі панує у вашому колективі?
— У штаті 78 осіб. Більшість із них — працівники художньо-виробничого та технічного відділів: інженери, звукорежисери, оператори, режисери, які обслуговують трансляції. Творчих працівників, разом із керівництвом і секретаріатом, заледве 20 осіб. Щоденно в кадрі працює, практично, лише восьмеро людей. Поступово ми оновлюємося. Кілька місяців тому взяли двох журналістів у відділ новин, але кістяк — це люди, які знають свою роботу, працюють тут у середньому вже майже десять років.
— Кожен склад Верховної Ради особливий. Але рік тому в стіни парламенту зайшли принципово інакші законотворці. Чи відчуваєте ви, парламентські журналісти, цю різницю?
— Справді, це відчувається. Нині більшість народних обранців дуже просто ставляться до преси. Такі висновки можна робити, навіть судячи з того, як вони приходять до нас у студію. Багато хто оминає гримерку, не переймаючись тим, який вигляд має, хоча є і бажаючі причепуритися до ефіру. Відчувається полегшення і в доступі до інформації. У цьому скликанні в нас в ефірах бувають практично всі голови комітетів. Раніше дуже важко було запросити керівника того чи іншого комітету, а нині, наприклад голова Комітету у закордонних справах Ганна Гопко в нас мало не щотижня в ефірі. Немає також проблем із доступністю лідерів фракцій. Усі дуже вільно й охоче йдуть на контакт.
— Якими ви бачите своїх глядачів, для кого працюєте, якою є цільова аудиторія парламентського телеканала?
— Нас дивляться розумні, освічені люди, політично підковані, зацікавлені ситуацією, насамперед, усередині країни. Ми даємо їм доступ до позиції всіх фракцій. Різні телеканали мають певних власників, і баланс об’єктивності в них скошений в той чи інший бік. А ми цей баланс витримуємо і нікого «не вирізаємо», бо з прямого ефіру «вирізати» неможливо. Хоча, за результатами досліджень, найбільше глядачів у нас все-таки серед пенсіонерів. Бабусі з нашого двору завжди обговорюють, що було в парламенті, й цікавляться в мене, чого, мовляв, чекати далі. Мабуть, це пов’язано із заполітизованістю суспільства. Але нас дивляться і всі міські ради, районні адміністрації, в самому парламенті, в кожному кабінеті й навіть у буфеті — всюди ми. Нас включають і в Кабміні, і в адміністрації Президента. Точно знаємо, що й сам глава держави є нашим глядачем.
Водночас намагаємося ставати доступнішими для молоді. Але робимо це не через телевізійні ефіри, а відкрили акаунти у Facebook та YouTube. Щоб юнь, яка нині користується Інтернетом, зайшла на посилання, з якого довідається, що відбувається у країні. Бачимо, як завдяки соціальним мережам у нас народжується інша аудиторія. Ми намагаємося виховувати розумного, вдумливого глядача. Ніколи, до речі, не повторюємо в ефірі негативного відео. Такого висновку дійшла наша творча рада.
— Цей місяць для вашого телеканала святковий із усіх боків — у листопаді відзначають Міжнародний день працівників радіо, телебачення та зв’язку, а «Раді» виповнюється 17 років. Знаковий він і для вас особисто, адже рік тому довелося обійняти директорську посаду. Що для вас змінилося за останній рік?
— Працювати стало помітно важче. Я встиг на телеканалі побувати і спеціальним кореспондентом, і ведучим новин, і головним редактором. Але все це набагато простіше, ніж керувати. Раніше, коли був творчим працівником, здавалося: ну що там такого робить директор? Все одно на екрані більш помітна робота тих, хто знімає, монтує, пише матеріали. А це людина, яка лише підписує якісь документи. Ніколи б не міг подумати, що це настільки клопітно. Мені не вистачає 12 годин, які я проводжу на роботі — з 9-ї ранку до 9-ї вечора. Хоча, можливо, це пов’язано з моїм особистим ставленням — окрім певного адміністративного навантаження, не можу залишити поза увагою і ефір. Знаю поіменно депутатів та експертів, які протягом дня мають у нас з’явитися, спільно з колективом обговорюю теми, які можуть бути актуальні найближчими днями, щоденно дивлюся верстку новин, намагаюся відстежувати і пропонувати теми журналістам. Цим я живу — можливо, саме тому так важко.
— Фактично виходить, що, крім директорських, виконуєте ще й редакторські обов’язки.
— На даний момент так і є — днями наш головний редактор пішла у відпустку, пов’язану із народженням малюка, а заміни їй поки що немає. До речі, цю посаду раніше я вже обіймав протягом чотирьох років.
— А ще ви й досі працюєте у кадрі...
— Так. Мабуть, і новини вів би, але не можу собі дозволити таку щоденну віддушину. Тож веду тижневу програму «Парламент», на яку запрошуємо представників депутатських фракцій і груп. Щоп’ятниці в 45-хвилинному прямому ефірі ми підбиваємо підсумки тижня. Якщо в мене питають про те, яке моє хобі, завжди відповідаю: «Телебачення».
— Бажаю вам яскравих кадрів! Дякую за розмову.
В ефірній апаратній кімнаті інженер та режисери працюють над записом програми в студії парламентського телеканала «Рада».
В ефірній апаратній кімнаті інженер та режисери працюють над записом програми в студії парламентського телеканала «Рада».
Фото Олександра Клименка.
Директор телеканала «Рада» Володимир Лех під час запису інтерв’ю з Головою Верховної Ради України Володимиром Гройсманом.
Фото Анастасії СИРОТКІНОї.
