Академік Владислав БЕЗРУКОВ: «Напрацювання геронтологів незабаром дадуть змогу впливати на тривалість життя»

Найбільшою визначною пам’яткою північної окраїни Києва, що плавно переходить своїм західним сегментом у Пущу-Водицю, напевно є Інститут геронтології імені академіка Д.Ф. Чеботарьова Національної академії медичних наук України. Без перебільшення, саме з цією установою багато років і десятиліть пов’язані надії наших співвітчизників, та й не тільки їх, на кардинальні відкриття, які дали б можливість людині переступити поріг нинішньої тривалості життя. Наскільки ці надії реальні, а вчені близькі до такої шляхетної мети, за якими напрямами ведуть вони сьогодні науковий пошук, в які таємниці людського організму намагаються проникнути, чи зможе людина контролювати так званий «ген старіння і смерті», чи здатні люди усвідомити залежність тривалості життя від самих себе, наскільки великі тут роль соціальної політики держави й вага її ефективності? Ці й багато інших питань визначили зміст бесіди кореспондента «Голосу України» з директором інституту, академіком НАМН України Владиславом БЕЗРУКОВИМ (на знімку).

— Владиславе Вікторовичу, добре пам’ятаю, як десь років 30 тому навколо інституту раз у раз виникав інформаційний бум, зі сторінок друкованих видань буквально не сходили імена Дмитра Чеботарьова, Володимира Фролькіса, Микити Маньковського... Читачі жили цікавими демографічними даними, що приголомшують статистикою довгожительства, сміливими й неординарними експериментами. І що?

— Ви хочете сказати: «А віз і нині там»? Якщо так, не погоджуся. Авжеж, деякі вчорашні перспективні роботи довелося згорнути через брак коштів. Однак далеко не всі. За деякими напрямами дослідження тривають. І доволі успішно. Треба до того ж ураховувати: будь-яку величезну проблему, а тим паче що стосується продовження людського життя, окремо взятим інститутом не розв’язати. Незаперечну й найважливішу роль тут відіграє об’єднання зусиль. Його суть не в колгоспному підході. Мова про маленькі просування вчених різних країн, з яких склалася загальна дорога до заповітної мети. І я можу з упевненістю сказати: вчорашні й сьогоднішні дослідження геронтологів, їхні напрацювання незабаром дадуть змогу істотно впливати на тривалість життя людини.

— Як я розумію, робота ведеться за декількома напрямами і припускає, в тому числі, використання наявних життєвих резервів. Маю на увазі ефективне протистояння небезпечним захворюванням, що забирають у людей життя передчасно. Адже якщо подивитися на статистику смертності від серцево-судинних недуг, онкологічних захворювань, цукрового діабету, то вона просто жахаюча.

— Абсолютно правильно. Володимир Фролькіс не раз казав: «Люди помирають не від старості. Старість підводить людину до прірви, в яку його зіштовхують хвороби». Навіть довгожителі, що досягли 115-річного віку, помирають зазвичай не від вікових змін органів і систем, а від соматичних захворювань, що приєднуються, — пневмонії, серцево-судинних захворювань, ниркової недостатності. Ось чому найважливішим завданням учених нашого інституту є розкриття механізмів розвитку вікозалежних недуг, їхнього зв’язку із середовищними, генетичними факторами, соціальною адаптацією людини в родині й суспільстві. 

— Виходить, що дослідження інститутського колективу, що проводяться, здавалося б, під геронтологічним прапором, мають насамперед клінічну спрямованість, призначені для практичної охорони здоров’я?

— Не зовсім так. В основі — фундаментальні дослідження механізмів старіння, механізмів виникнення й розвитку хвороб, властивих літньому й старечому віку. Звідси — пошук шляхів і засобів збільшення тривалості життя, в тому числі попередження вікової патології. Розкриємо механізми виникнення небезпек для людського організму, навчимося правильно, підкреслюю, правильно, їм протидіяти, забезпечимо людині довше життя. До того ж, як свого часу заявляв Дмитро Чеботарьов, додамо «і роки до життя, і життя до років».

Пошлюся на одну особливість. Склалося так, що медицина «розхапала» людину «по шматочках». Одні займаються головним мозком, другі — серцем, треті — нирками... Серцева патологія — за кардіологами, порушення мозкового крово-обігу, які можуть призвести до інсульту, — прерогатива невропатологів. Але з’ясувалося, що та чи інша патологія тягне зміни в органі, якими займаються інші фахівці. Наприклад, коли в людини розвивається серцева аритмія, створюються умови для утворення тромбів, скажімо, в лівому передсерді. У певній ситуації тромб відірвався, полетів угору, закупорив мозкову артерію — виникає інсульт (хоча в людини була серцева патологія). І навпаки, в разі порушення мозкового кровообігу й інсультів порушується діяльність серця, аж до інфаркту. Отримані знання дуже важливі для практичної охорони здоров’я. При лікуванні, наприклад, ішемічного, тромбоемболічного інсульту фахівці повинні виключати застосування препаратів, які можуть, зокрема, істотно сповільнювати серцеву діяльність і тим самим сприяти утворенню тромбів.

Від способу життя залежить більше, ніж від генетики

— Із нашої розмови напрошується висновок, що людина у своєму розвитку приречена на хвороби, їх їй не уникнути.

— Якщо про себе не піклуватися, не займатися профілактикою захворювань, то так. Адже аксіома в тім, що наше здоров’я — в наших руках. Це однозначно й незаперечно, такий висновок спирається на багаторічні дослідження.

— Яка користь від профілактики, якщо хвороби, скажімо, спричинені спадковістю?

— Користь є завжди. До того ж, на думку експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я, від спадкових чинників здоров’я залежить на 15—20 відсотків, від рівня охорони здоров’я — на 10—15. Але найбільше на нього впливають соціальне середовище, спосіб життя людини, її ставлення до свого здоров’я, характер харчування. Тобто тривалість життя багато в чому залежить від нас самих, від нашого до нього ставлення.

Є й інший бік медалі. Свого часу професор нашого інституту Володимир Войтенко обчислив залежність тривалості життя в різних країнах від рівня ВВП та індивідуальних витрат їхніх громадян. З’ясувалося, що річний приріст ВВП на тисячу доларів із розрахунку на одну людину додавав до життя півроку. А додавання тієї ж тисячі до особистого споживання додавало до нього цілий рік.

— Таку залежність можна простежити й сьогодні?

— Цілком. Нині, скажімо, у світі бум приросту числа людей не тільки віком до ста років, а й значно старше — 110 і більше. До того ж у багатьох країнах приріст рекордсменів довгожительства у відсотковому відношенні значно вищий, ніж 60-річних. Приблизно в півтора-два рази. Насамперед в економічно розвинених. Висока в них і середня тривалість життя. Наприклад, в Японії в жінок вона дорівнює 86 рокам, у чоловіків — 81.

— А які щодо цього справи в Україні?

— Дива, на жаль, не стається. У нас середня тривалість життя одна з найнижчих в Європі — менше тільки в Росії та Молдові. Для обох статей вона становить 70 років: 67—68 для чоловіків і 74,5 для жінок. Як бачимо, на 10—12 років нижче, ніж у розвинених країнах. До того ж українське суспільство істотно постаріло. Наприклад, кожен п’ятий наш співвітчизник — віком 60 років і більше. Але наприкінці 50-х років минулого століття до цієї вікової групи належав лише кожен 20-й. Скорочується й число довгожителів. Порівняно, скажімо, з початком 90-х років їхня кількість зменшилася на третину. Загалом їх налічується сьогодні менш як тисяча.

— Чи є межа тривалості життя?

— Так, сьогодні це десь 120—125 років. Офіційно зареєстрований рекорд довгожительства у світі — 122 роки.

— Ніхто з наших співвітчизників до такого рубежу не наближався?

— Наші останні рекордсмени — 117, 115, 112 років.

— Треба думати, ці люди — самородки, жодних медикаментозних впливів на їхні організми з метою, скажімо, загальмувати старіння, поліпшити регуляторні процеси не було. Якщо це так, то виходить, що спрацювали чинники, які ви відносите до розряду ставлення людини до свого життя. Чи не так?

— Значною мірою так. Я вже казав, що від способу життя залежить більше, ніж від генетики. Візьмемо харчування. Виходячи з результатів численних досліджень, можна з упевненістю сказати: у ньому ми повинні себе обмежувати. Якісно повноцінне, але водночас кількісно недостатнє харчування приблизно на 25—30 відсотків збільшує тривалість життя. Адже не секрет, що зайве споживання продуктів, та ще й висококалорійних, призводить до надлишкової ваги, ожиріння, порушення обмінних процесів в організмі. А за цим — багато небезпечних захворювань, ризики для життя і, зрештою, скорочення її тривалості.

Або такий нюанс. Як засвідчили численні дослідження, і наші в тому числі, важливим чинником довгожительства є помірні фізичні навантаження. Саме помірні. Тому що варто зневажити цим правилом — і результат може виявитися далеко не позитивним. Показовий приклад — академік Амосов. Перебуваючи вже, скажемо так, у солідному віці, Микола Михайлович продовжував проводити експеримент над собою. Він піддавав свій організм надмірним навантаженням, робив виснажливі вправи з гантелями, багато бігав. Одне слово, знущався над своїм організмом. Зрештою, змушений був визнати, що експеримент провалився.

Але не можна впадати і в іншу крайність. Якщо людина веде бездіяльний і малорухомий спосіб життя, шлях до довгого життя їй замовлений.

На організм позитивно впливають помірні навантаження і  добрі емоції

— І як визначити межі цієї «помірності»?

— Обсяг навантажень індивідуальний. Кожен із нас має відрегулювати їх сам. Адже для однієї людини межею є доведення пульсу до 120 ударів, а друга й за 170 бігає, вибачте, як кінь. Доведено також, що на організм позитивно впливають ритмічні навантаження. Щодо цього показові такі види спорту, як веслування, плавання, велосипед, швидка ходьба. І ще один важливий момент. Помірні фізичні навантаження, якщо немає протипоказань, можуть бути корисними й для пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної та дихальної систем. 

— Хотів би на завершення розмови повернутися до її початку — до вашої заяви про вже швидку можливість системно, як я гадаю, впливати на тривалість людського життя. Наскільки я розумію, мова йде про генетичний і молекулярний рівні, втручання в біохімічні процеси, що відбуваються в нашому організмі. До того ж це може означати, що відповідні роботи ведуться й у вашому інституті.

— Авжеж, це так. Але треба розділити розробки, які вже впроваджено або передано для впровадження, і ті дослідження, які чекають свого часу (спонсорів, фінансування). Ми створили й перевірили низку геріатричних препаратів і комплексів, які нормалізують обмінні процеси та попереджають ті або інші захворювання чи гальмують їхній розвиток, за-

пропонували особливі харчові продукти, схеми лікування хворих із різними видами вікових захворювань (що передбачають і геріатричні засоби, і ті-таки пептидні препарати, що дають змогу підвищити ефективність лікування й продовжити життя), обґрунтували систему геріатричної допомоги. Були пропозиції про раціоналізацію способу життя, харчування, трудової й фізичної активності. Є багатообіцяючі експериментальні напрацювання на тваринах, що мають потребу в додаткових дослідженнях перед тим, як їх рекомендувати для людини (це й низка нових препаратів, і штучна атмосфера, і вплив на молекулярні механізми старіння). Але без фінансування, на жаль, це неможливо. 

Проте багато співробітників працюють з ентузіазмом і сподіваються на підтримку якщо не держави, то мудрих і далекоглядних підприємців і бізнесменів, які зможуть профінансувати перспективні дослідження й зберегти позитивні емоції в суспільстві. А позитивні емоції, задоволення й приємність, які отримують люди від своєї роботи, захоплень, спілкування між собою й із природою, продовжують життя.

Бесіду вів Віктор ЧАМАРА.