Війна — це життя навиворіт. Війна — це трагедія. Але війна, не стомлюються кричати наші волонтери, — це шанс: «Хочете жити — змінюйтеся!.. Досить ховатися від війни між яскравими телевізійними шоу та дешевими політичними розбірками... Майте сміливість бути гордими, незалежними людьми. Не тільки на фронті». Сміливість і людська гордість є й у багатьох росіян. І неправда, що російський народ (президент якого підло розв’язав і підтримує страшну бійню проти колись братньої України) виріс на страхові, насильстві, неправді й лицемірстві. У Росії, як і раніше, протестують на площах великих міст, у Санкт-Петербурзі активісти сплавляють по річці порожні труни «вантажу 200» з написом «За що?» і «За кого?», а в Москві художники підпалюють двері ФСБ. Тому що мовчання й «одобрямс» політики путіна в постійному страхові — це теж зло.
Мадіна МАГОМЕДОВА (з Махачкали, блогер, живе в Баварії):
— Усі ми знаємо, що війна руйнує родини, країни, скарбницю, людей, мораль. Виходить — будь-яка нормальна людина має бути проти війни. Коли йде побутова війна між чоловіком і дружиною, безмірно страждають діти.
Коли йде війна між народами, страждають люди. З часів римських війн усі знають, що війна — вичерпання скарбниці, це розкриття найбільш ницих інстинктів у людині, це згаслі у своєму творчому потенціалі люди. Що з нами трапилося? Як могло так статися, що мільйони моїх співвітчизників почали кричати «Крим — наш». А хіба ми не могли мирно домовитися, що наше, а що ні. Могли. Якби у нас було мудре і творче керівництво в Кремлі.
Моїм народом править уже 15 років хвора людина, яка бачить своєю головною метою життя — залишитися будь-якою ціною при владі. І для цього підійдуть всі засоби. І наші діти як гарматне м’ясо теж, адже людина не має цінності в його очах.
Його манера спізнюватися всюди, змушувати всіх чекати — ознака хворого розуму, бажання принижувати всіх і вся. Невже ми сліпі? Як могло так статися, що 140 мільйонів людей повелися на це. Адже ми ще нещодавно обурювалися німцями. А сьогодні ми — фашистська Росія. Замість того, щоб кувати мечі на серпи, ми підняли руку на матір міст — Київ. Там, де починалася історія Русі. Там, де бере початок Хрещення Русі. Кожний народ гідний того, що має. Україна матиме те, що заслужила. А Росія вже має.
Валерій СОЛОВЕЙ (Москва, професор МДІМВ):
— Що чекає на Україну: два погляди з Москви. Майже 25 років політика Москви до України будувалася на трьох засадах. Перша: Україна — найважливіша для Росії країна пострадянського простору. Друга: Україна демонструє ознаки «проваленої» держави. Третя: в силу внутрішньої слабкості Україна критично залежна від Росії й міцно до неї прив’язана. Тому хоча б як Україна коливалася між Росією і Заходом, їй все одно доведеться бути разом з Росією.
На початку 2014 р. останнє твердження було поставлено під сумнів. Російське керівництво розцінило ситуацію як потенційно небезпечну й таку, що потребує рішучих кроків у запобіганні західному повороту України. Було зроблено ставку на посткримський «ефект доміно» в умовах революційної кризи української державності. Здавалося, трохи підштовхни й Україна розсиплеться.
Москва недооцінила внутрішню згуртованість українського суспільства й готовність Заходу, передусім США, надати Україні підтримку. Тоді як нова українська влада продемонструвала нерозумну прямолінійність щодо Донбасу. Більше гнучкості — й війни не було б. Жодне зовнішнє втручання не змогло б її спровокувати.
Нині Україна економічно ослаблена й політично дезорганізована, її фінансове становище критичне, нова влада не є ефективною, жодні системні та важливі реформи не проводяться, рівень корупції не знизився, західні союзники висловлюють наростаюче роздратування бездіяльністю і корумпованістю української влади.
Водночас, Україна не рухнула і зберегла суверенітет, внутрішнє згуртування суспільства навіть підсилилося, а вплив Росії на українську політику помітно знизився.
Що далі? Не в інтересах сторін відновлювати заморожений військовий конфлікт на Донбасі. Але й наміри Москви стосовно «народних республік» не цілком зрозумілі. Дилема така: інтегрувати їх у Росію чи спробувати вмонтувати в тіло України як важіль російського впливу. Момент істини настане, коли, згідно з Мінськими угодами, треба буде передавати контроль над кордоном Україні.
Стратегічна мета Москви щодо України проста: пішовши від Росії, Україна не повинна прийти на Захід. Або прийти туди як тягар, а не союзник.
Для цього не обов’язково воювати, Україна все зробить сама, треба просто не заважати їй у саморуйнівних тенденціях. Українці неминуче проваляться, Заходу набридне мати з ними справу, і вони, нехай нехотя, змушені будуть повернутися до Росії. Така позиція ключового кремлівського угруповання.
Меншість в еліті дотримується іншої думки, більш комплементарної Україні. Якщо Україна вистояла під час війни й фактичної відсутності державності, то безглуздо очікувати її саморуйнування в мирний час. Тим паче, Росія втягується у важку кризу з непередбаченими наслідками, і можливо, незабаром їй буде просто не до України.
Українське суспільство у своїй основі виявилося життєздатним і здоровішим, що рано чи пізно приведе до появи більш якісної еліти. Кремлю краще спробувати домовитися з Києвом саме зараз, поки українська еліта слабка та олігархічна. — Так думає ця меншість.
Схоже, Україна опинилася нині саме в тій точці історії, коли її доля залежить лише і саме від неї самої. Зовнішні впливи взаємно погашають один одного.
Людмила ФРОЛОВА (Урюпинськ, пенсіонер, працювала в «Газпром трансгаз Югорськ»):
— Дуже страшно те, що зараз відбувається, світ просто перевернувся з ніг на голову... Усі війни через владу, гроші. А гинуть прості люди. Нагорі кажуть: природний добір, їм важливий сам результат, при якому всі засоби «хороші». Нормальні люди все розуміють, по обидва боки, у двох країнах. І в них немає ненависті. Чому не жити мирно? Україна самостійна країна й має право на самовизначення. У чужий монастир зі своїм статутом не ходять. Найголовніше, щоб люди — це і є держава, не гинули. Я тільки бажаю миру.
Олег МАЛЮГІН (Іжевськ, лікар, член «РПР-ПАРНАС» в Удмуртії):
— Усі все вже розуміють. Нам на роботі прямим текстом заявили: чого ви хочете — війна йде! Цілком підтримую Макаревича, Земфіру, Бориса Гребєнщикова, Машу Гайдар, хоча нині їх намагаються всіляко очорнити і опорочити, називаючи ледве не зрадниками. Хоча в реальності зрадники й «продатели» Росії вже давно осіли в Кремлі! Усі повинні чітко розуміти, що вся відповідальність лежить тільки на ввп. І за Боїнг, і за війну, і за Литвиненка, і за... Усе в його руках і всі в його руках.
Олексій СОРОКІН (Москва, ІT-фахівець):
— «Відпускники» у Сирії зіштовхнуться з низкою відмінностей в умовах порівняно з відпочинком у Лугандонії:
1. Клімат пустелі набагато жорсткіший, ніж звичний клімат середньої смуги Лугандонії.
2. Квадроцикли, автожири, костюмчики та інша пейнтбольна амуніція, яку їм видали в туркомпанії МОРФ (Міноборони Російської Федерації), не надто пристосована до умов аравійської пустелі.
3. Аніматори, які їх там зустрінуть, набагато досвідченіші та вигадливіші, ніж милі напівцивільні хлопці, котрі забезпечували їхнє дозвілля в Лугандонії. Тутешні мають неабиякий бойовий досвід і мотивацію. За цілковитої відсутності етичних обмежників «не убий».
4. Інформації про хід пропонованого квесту, яку турфірма добувала для відпускників, від інсайдерів серед аніматорів у Лугандонії — взагалі не буде, як і мап квестів...
5. І є ще одна турфірма, що має свої інтереси на цьому турринку, із чудовим устаткуванням для своїх туристів, готова розігнати відпочивальників з МОРФ, і знищити все їхнє обладнання...
Вдалого відпочинку «відпускникам»!!!
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
