Одразу хочеться попередити: незважаючи на соціальну актуальність теми, що порушується, жодної офіційної статистики з цього приводу немає. Тож опиратися доведеться на думки людей, які займаються правозахисною та правоохоронною роботою, а також на гіркий досвід тих, хто втік від війни і потрапив у неволю.

 

Мілітаристські конфлікти сприяють розвитку експлуатації людей


«Часто-густо все твоє життя за 30 років може вміститися всього в одну валізу, яку ти береш із собою і не знаєш, куди та наскільки їдеш. Просто тікаєш від війни і готова на все, щоб не тремтіти, почувши ці прокляті «гради», і не думати про те, що теж можеш стати їхньою жертвою, — розповідає переселенка Лариса. — Коли людина не шукає кращих варіантів, вона просто користується тим, що потрапило під руку». А під руку молодій жінці потрапило оголошення, в якому запрошували дівчат не старших за 30 років для «офісної роботи». Про те, які обов’язки довелося їй виконувати, Лариса воліє не розповідати, але дає зрозуміти, що поспішність вибору коштувала їй безлічі принижень і обмежень волі.
Правозахисники відзначають, що воєнні конфлікти сприяють розвитку експлуатації людей. Адже такі випадки не фіксуються, не вивчаються, і винні, зрозуміло, уникають відповідальності. Втім, а чому дивуватися, якщо за півтора року з моменту виникнення проблематики внутрішньо переміщених осіб в Україні дотепер не затверджено цільову державну програму і відсутня повна єдина база переселенців. Сьогодні, з настанням перемир’я, багато хто із них повертається додому. І якщо на українській території можна хоч якось простежити за їхнім переміщенням, влаштуванням, то така можливість зникає відразу ж, тільки-но людина потрапляє по інший бік лінії розмежування. На окупованих територіях частіше, ніж деінде, викрадають людей і примушують до важкої фізичної праці. Це підтверджує велика кількість свідків, яким довелося пережити весь страх і біль такої експлуатації. Людей б’ють, годують і тримають, мов худобу. Ті, кому вдається вийти, морально подавлені, фізично нездорові.


Вона повернулася морально подавленою


...Наталю заарештували разом із чоловіком, щоправда, його на три години раніше. Прийшли бойовики з автоматами, перевернули у квартирі все догори дригом, забрали те, що вважали за потрібне, а здебільшого — дорогі речі. До «з’ясування обставин» замкнули у гаражі. Ігора на її очах дуже били. Вона кричала, молила припинити катування і непритомніла. Більше свого чоловіка вона не бачила.
У період з 9 по 13 жовтня Наталя провела в зачиненому приміщенні. Їй заборонили навіть розмовляти і запитувати про що-небудь. За будь-яка непокору били. Змушували прибирати частину приміщення й усі туалети. Наталі не залишили жодного документа, що посвідчує особу, знищили всі юридичні докази її бізнесу. Запропонували: якщо напише, що не маєш претензій до комендатури із приводу забраного майна і товару, — можемо відпустити. Вона хотіла жити, вона бажала витягти з неволі чоловіка, тому була готова підписати будь-які документи. Її відпустили. Одну. Із чоловіком контакту не було. Через два місяці просочилася звісточка про те, що його, як і раніше, катують, та він живий.
— Переживши весь цей жах — насильство, рабська праця протягом 18 днів, Наталя залишилася хворою, надломленою і, до всього, без засобів до існування, — розповідають луганські правознавці. — Їй допомогли покинути окуповану територію, зареєструватися як переселенці та поновити свої документи.


Непросто починати з нуля в чужому місті


Більшості з тих, хто зумів утекти від війни, не потрапити до «еленерівських» казематів, довелося зіштовхнутися з іншими проблемами. Зовсім непросто розпочати нове життя в чужому місті, без роботи, житла і грошей. На українському ринку праці ситуація і без того була складною, а тут ще додалися переселенці. На сьогодні єдиної вертикалі в державній службі зайнятості, яка б ефективно відповідала на ці виклики на ринку праці, немає. А це значить, що переселенцям сподіватися немає на кого, крім самих себе. От і клюють вони на всякого роду оголошення, автори яких обіцяють «житло та гідну зарплату». І необов’язково в Україні.
Правозахисні організації сьогодні активізували свою роботу в середовищі переселенців. Тільки за вересень-жовтень у різних містах Луганської області проведено 24 інформаційні сесії для тимчасово переселених осіб, на яких їм пояснили, як уникнути експлуатації, яку допомогу надає держава постраждалим від рабської праці. Вже є випадки звернення людей по допомогу. Проте їх не так багато. Причини різні. Одні бояться відплати, інші не володіють інформацією. На жаль, друковані медіа, засновниками яких є місцеві органи влади, та і найрейтинговіші регіональні інтернет-видання не приділяють належної уваги проблематиці тимчасово переміщених осіб. Частка матеріалів у загальному контенті про права переселенців становить усього один відсоток. Тож роботи в цьому плані — непочатий край.

Луганська область.