Роздержавлення ЗМІ не розв’язує проблем, що стоять перед ними
Тема роздержавлення друкованих видань — не нова. Вже кілька років вона витає в редакційному повітрі практично всіх видань. Спочатку у колективах до неї поставилися з великим ентузіазмом і надією, бо сподівалися, що таким чином позбудуться впливу своїх співзасновників із органів влади. З часом цікавість почала згасати, оскільки ідея не знаходила ніякого розвитку у законодавчій практиці. Аж поки не переросла у апатію та зневіру з боку керівників видань. Теперішні обіцянки політиків повернутися до роздержавлення ЗМІ сприймають з певною пересторогою. Хоча і надалі сподіваються отримати незалежність. Ми поцікавилися, як ставляться до цих процесів редактори деяких друкованих видань на Хмельниччині і яким бачать майбутнє своїх газет.
Галина Косік, редактор газети «Нетішинський вісник», Нетішин:
— Офіційно наше видання вважається газетою громади міста. Але це лише означає, що ми прагнемо писати про те, що цікаво мешканцям Нетішина і обстоювати їх інтереси. Фінансову ж підтримку отримуємо з боку міського бюджету. Хоча міська рада швидше за традицію, але водночас і через намагання підтримати газету, щороку продовжує виділяти певні кошти. На рік ця сума становить майже 160 тисяч гривень. Вона передбачає виконання з боку редакційного колективу певної програми з інформаційного забезпечення роботи органу місцевого самоврядування. Але ми зацікавлені у такій співпраці. Особливо з огляду на те, що теперішні наклади газет дуже низькі. І це означає, що самостійно заробити кошти на їх утримання вкрай важко. При цьому йти шляхом підвищення передплатної ціни неможливо. Адже вона і так вимушено зростає через підвищення вартості виробничих і поштових витрат. Значною мірою втрата накладу і пов’язана саме із вимушеним подорожчанням друкованих ЗМІ.
Варіант, коли газета могла б заробляти гроші на рекламі, теж доволі проблематичний. У нашому місті не така вже велика кількість рекламодавців. Але головне — є окреме спеціалізоване рекламне видання, скласти конкуренцію якому дуже проблематично, оскільки наша газета виконує не тільки рекламні, а й інші функції — насамперед інформаційні. З огляду на все це ми зацікавлені у відкритій і чесній співпраці з місцевим органом влади, коли газета надає раді інформаційну підтримку, а та, в свою чергу, — фінансову. Важко уявити собі вільну пресу, котрій елементарно не вистачає грошей на життя. Тому пропозиція відпустити газети у вільне плавання серйозно насторожує.
Віра Мальчук, редактор газети «Трудівник Полісся», голова асоціації редакторів друкованих ЗМІ Хмельницької області, Славута:
— Для нашого колективу процес роздержавлення розпочався ще кілька років тому із дуже болючих процесів, які доводилося розв’язувати у судах. Ми пережили багато конфліктів як через фінансові труднощі, з якими зіткнувся колектив, так і через відсутність порозуміння із засновниками. Адже їх троє, окрім редакційного колективу — міська, районна ради та районна адміністрація. Але яким було і залишається до нас ставлення такого співзасновника, як міська рада, можна зрозуміти хоча б із того, що він, вже маючи свій друкований інформаційний орган, свого часу прийняв рішення про заснування іншого. Сьогодні більшість районних видань, котрі стали наступниками партійної преси, мають назву комунальних. Але це слово не означає, що вони є комунальною власністю. Насамперед йдеться про висвітлення інформації про життя даної громади. Важливим залишається те, як фінансується таке видання. Адже поняття державної дотації — відсутнє. Щоправда, можлива фінансова підтримка з боку того чи іншого органу влади за програмами по інформаційному забезпеченню його роботи. Але при цьому йдеться про незначні суми.
Так, висвітлюючи діяльність органів місцевого самоврядування, наша газета отримує кошти за виконання цієї роботи. Проте вартість за такі послуги значно менша від розцінок за рекламу, що діють у газеті. Скажімо, за рік наша газета матиме заледве 70 тисяч гривень саме за інформаційну підтримку. Але при накладі у 3,3 тисячі річні витрати становлять майже мільйон гривень. Знайти баланс між цими цифрами вкрай важко. До того ж газета, навіть отримавши гроші за інформаційні послуги, повинна знайти ту золоту середину, коли надрукований матеріал не відштовхне читача, бо інакше ми втратимо передплатника і це джерело фінансування...
Вважаю, що роздержавлення ЗМІ — це добре для тих, хто досі переживає залежність і тиск з боку місцевих органів влади. Але погано для тих газет, які не мають, де заробити. Чимало комунальних засобів інформації тепер не просто виживає, а й відживає свій вік. Тому треба добре думати, як їм насправді допомогти, а не нашкодити.
Василь Сірук, редактор газети «Сільські новини», Віньківці:
— Газетам давно варто звільнитися від формальних засновників. Особливо там, де влада продовжує тиснути на свої ЗМІ. Бо реальну фінансову підтримку мало хто отримує. Скажімо, торік із районного бюджету нашій редакції було виділено всього 30 тисяч гривень. А нинішнього — не передбачено нічого, бо на ці цілі немає грошей. Натомість керівники різних державних установ часто звертаються до нас із проханням опублікувати той чи інший матеріал. Але ж при цьому практично ніхто не хоче платити за використання газетної площі. Скажімо, ми спробували виставити рахунок прокуратурі, котра надала для друку свій матеріал. Але ж ніхто так і не заплатив, бо зрозуміло, що в бюджетах таких установ не передбачені кошти на подібні витрати. Зараз діє закон про порядок висвітлення роботи органів місцевого самоврядування. Але мало передбачити можливість фінансових стосунків редакції із потенційними рекламодавцями із органів влади. Потрібні ще і фінансові можливості, і механізми для таких стосунків. І було б добре, якби їх дав процес роздержавлення. Адже тепер редакція, з одного боку, постійно перебуває під тиском старих стереотипів: оскільки співзасновником є місцеві органи влади, то газети мусять друкувати їхні матеріал. З другого — мало кого цікавить фінансовий стан видання. Нині всі гроші ми змушені заробляти самостійно. І нам вдалося торік заробити 78 тисяч гривень. Допомагає й те, що здаємо в оренду частину приміщення. Але якщо ми будемо позбавлені співзасновників, тоді буде простіше перевести наші стосунки із усіма органами влади на бізнесову основу, коли ми надаватимемо площу для друку, а вони — платитимуть відповідну ціну за це.
Валентина Байталюк, редактор газети «Дунаєвецький вісник», Дунаївці:
— Коли заходить мова про роздержавлення, чимало газетярів думає, що це принесе їм повну свободу і незалежність. Але, гадаю, не варто на все дивитися так спрощено. Співзасновником нашої газети є лише районна рада, з якою у нас склалися нормальні робочі стосунки. Не можу сказати, щоб редакційний колектив відчував тиск чи залежність від неї. Навпаки, рада намагається всіляко підтримати нас. Протягом двох останніх років ми отримували бюджетну допомогу у 110 — 120 тисяч гривень, що дуже важливо для редакції. Не зменшилося фінансування і нинішнього року. Але головне навіть не в цьому. Ми розуміємо, що і районний бюджет тепер переживає не кращі часи, і вимагати від нього великих грошей не можна. Головне — співзасновник прагне підтримати газету. І ці настрої розповсюджуються від районної до сільських рад. З останніми ми укладаємо угоди на висвітлення їхньої роботи за відповідну плати. Це невеликі кошти, часто вони вимірюються всього кількома тисячами гривень.
Але важливо інше — ми розуміємо і підтримуємо один одного. Хіба це не є основним принципом теперішніх процесів децентралізації влади, коли громада вирішує, чи потрібно їй допомагати в утриманні тієї чи іншої установи, зокрема, і редакції?
В такій ситуації газета сповна відповідає своїй назві — комунальна. Якою при цьому мають бути функція і підтримка держави щодо ЗМІ? І чи взагалі вони потрібні? Гадаю, що потрібні. Але законотворцям варто подумати, в якій формі це має виявлятися для того, щоб і газети зберегти, і допомогти їм бути незалежними.
Натомість вже не раз доводилося чути: давайте прискоримо процес роздержавлення для того, щоб потім провести приватизацію газет.
Нехай будуть і приватні газети. Але хіба це має виключати існування комунальних, котрі так чи інакше пов’язані із місцевими органами самоврядування?
Торік наші редакційні витрати становили майже семисот тисяч гривень. Але при цьому ми вперше за останні роки отримали прибуток у 45 тисяч гривень. І це допомагає утримувати колектив, зберігати продуктивних творчих працівників, а, значить, робити хороший продукт. У цьому ланцюгу місцеві органи самоврядування, котрі надавали посильну для них підтримку, відіграли не останню роль. Тому, вважаю, відокремлюватися від них, прагнути за будь-яку ціни передати газети у приватні руки, не варто.
Записала Ірина КОЗАК.
Хмельницький.
