Учора пополудні в столиці Мальти Валетті відбувся неформальний саміт ЄС, присвячений міграційній кризі. Загалом це була вже шоста зустріч глав держав і урядів 28 країн-членів спільноти з цієї проблеми. Проте, як підкреслив голова Європейської ради Дональд Туск, «перебуваючи під величезним пресингом подій», Євросоюз «мусить ще багато зробити, аби прискорити реалізацію заходів, ухвалених на попередніх «міграційних самітах».

А зробити це непросто, оскільки частина країн, котрі об’єдналися навколо Німеччини, наполягають на запровадженні постійного механізму розподілу біженців, який Брюссель автоматично запускав би в кризових ситуаціях. Натомість майже половина країн-членів ЄС під проводом Вишеградської групи стала в опозицію до торпедованого канцлером ФРН Ангелою Меркель плану і наполягає на вирішенні проблеми шляхом надання гуманітарної допомоги біженцям безпосередньо на території країн Близького Сходу і Північної Африки.
«Міграційне протистояння» виникає не лише між державами ЄС, а й усередині деяких країн спільноти. Для прикладу, в Німеччині, яка залишається головною кінцевою метою африканських та близькосхідних мігрантів, іскрить не лише між коаліціянтами соціал-демократами і християнами-демократами, а й доходить до кипіння внутрішній конфлікт в ХДС/ХСС. Воно й не дивно, коли взяти до уваги, що цьогорічні асигнування на допомогу біженцям можуть коштувати держбюджету ФРН 21 мільярд євро, замість прогнозованих 10 мільярдів.
У сусідній Польщі в ході нещодавно завершеної парламентської передвиборної кампанії міграційна тематика затьмарила більш суттєву для Варшави українську проблему. До речі, ні президент Анджей Дуда, ні прем’єр Ева Копач не з’явилися на Мальтійському саміті.
Згідно з регламентом Ради ЄС в її самітах зобов’язані брати участь виключно глава держави або керівник уряду, а в разі відсутності можуть попросити репрезентувати їх інтереси лідера іншої держави. Офіційно польські інтереси було доручено представляти прем’єрові Чехії Богуславу Соботці, бо президент А. Дуда відкривав інавгураційне засідання нового парламенту, а прем’єрка Е. Копач, партія якої програла вибори, складала повноваження свого уряду.
Аби вийти з майже  патової ситуації, Брюссель мусить досягти успіху в кількох напрямах: добитися солідарної позиції і мобілізації до дій усіх країн-членів спільноти, схилити (шляхом грошових вливань) країни Африки, аби ті допомогли стримати міграційне цунамі, заохотити (шляхом політичних поступок) Туреччину до співпраці в протидії проникненню нелегалів.
Тож чи не найважливішою з узгоджень вчорашнього саміту стала домовленість про створення спеціального Фонду для Африки, на який з бюджету ЄС буде асигновано 1,8 мільярда євро, натомість другий транш на таку ж суму мають сукупно зібрати країни ЄС зі своїх національних бюджетів. Завдання фонду — надання допомоги в економічному розвитку регіонів походження мігрантів, а також підтримка африканських країн у забезпеченні належних умов для іммігрантів і біженців, щоб ті не шукали кращої долі в Європі.
Брюссель також планує дещо підвищити ліміти, які дають можливість легальної міграції з Африки шляхом збільшення кількості стипендій для студентів і учнів. Європейські банки повинні знизити маржу з переказів , що їх відправляють своїм родинам на континент африканці (за даними Світового банку, їх сума становить понад 9 мільярдів на рік), котрі працюють в Європі.
Оскільки ключову роль у перекритті так званого балканського шляху напливу мігрантів і біженців відіграє Туреччина, звідки сирійці переправляються до Греції, лідери ЄС узгоджували також шляхи «заохочення» офіційної Анкари, аби та перекрила кордон з Грецією. Тут йтиметься не лише про фінансування, а й про політичні поступки, зокрема, пожвавлення розмов щодо членства Туреччини в ЄС.

Варшава.

 

 

Канцлер ФРН Ангела Меркель та президент Габону Алі Бонго Ондімба під час саміту у Валетті.

Фото прес-служби Європйської ради.