Славне ім’я видатного земляка повернулося в рідні шкільні коридори Неморозької школи, що на Звенигородщині. Матвій Шестопал (на знімку) повертається вірним сином козацької землі Шевченкового краю.

Як гвардії капітан фронтового слова, котрий пройшов бойовими шляхами від Сталінграда до Берліна. Як український публіцист-гострослів, котрий у памфлетах і фейлетонах рішуче боровся з паліями нової війни. Як патріотичний науковець, котрий перший відкрив у своїх книжках-підручниках для українського студентства історію тогочасної зарубіжної журналістики. Як вимогливий педагог — декан факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1955—1957) зі званням кандидата філологічних наук і доцента, котрий залишив пам’ять борця і провісника українського шістдесятництва. І як переконаний публічний трибун проти приниження і вилучення української мови не лише з університетських програм, за що отримав довічну компартійну «відзнаку» українського буржуазного націоналіста... без права викладати свою дисципліну у вишах УРСР та опинився до самої смерті під негласним наглядом органів КДБ.
Про все це й мовиться у дев’яти добротно й зі смаком виготовлених стендах і демонстраційних вітринах музею Матвія Шестопала, який днями відкрився в Неморозькій школі за активної участі педагогічного та учнівського колективів.
— Ми близько до серця сприйняли ідею учнів Шестопала — дніпропетровського журналіста Михайла Скорика та звенигородця Вадима Мицика — повернути із забуття постать вченого-патріота й увічнити його в музейних експонатах і нашого навчального закладу, — каже директор школи Валентина Романенко. — Нас активно підтримали і сільський голова Олена Стрілець, і громадськість села...
Вихованці видатного журналістського вчителя подбали й про експонати. Так, Михайло Скорик розшукав його дружину Катерину Володимирівну в одному із сіл Київщини. Вона надала все, що збереглося в архіві родини після смерті чоловіка. Побутові речі, газетні публікації, унікальні неопубліковані твори з історичних та літературознавчих досліджень, книжки, фотокопії листів студентів та випускників журфаку в 1965 році на захист переслідуваного доцента Шестопала, його особисті листи до родини, друзів та компартійно-радянських органів, численні фотографії, фронтові нагороди та повоєнні альбоми, щоденникові записи, повернуті органами СБУ після вилучення їх під час обшуків у 1977 році КДБ.
Непросто було Михайлові Тихоновичу, наприклад, зібрати твори з особистими посвятами для музею ще живих вихованців М. Шестопала. Зустрічі вдома з випускниками п’ятдесятих—шістдесятих років минулого століття виявилися надто результативні. Книжки і портрети Дмитра Степовика, все-світньо відомого літературознавця, Вадима Крищенка, уславленого поета-пісняра, народного артиста України, письменників-публіцистів Вадима Пепи, Гриця Гайового, Володимира Чепіги прикрашають музейні вітрини зі спогадами про свого Великого Вчителя.
Письменницькі родини вже покійних Миколи Сома, Миколи Шудрі, Дмитра Онковича, Юрія Пархоменка, Олексія Дмитренка також щиро відгукнулися. Їхні творчі доробки, як раритети Шестопалового українства, відтепер зібрані в музейних вітринах. Шістдесятники В’ячеслав Чорновіл і Василь Симоненко також пройшли публічну й непублічну школу патріотичних знань на факультеті журналістики від Матвія Михайловича, і їхні книжки також зберігатимуться тут.
— Ми дослідили й виявили, що восьмеро лауреатів Національної премії імені Т. Шевченка є учнями нашого земляка, й майже всіх представили в музеї, — засвідчує відомий черкаський краєзнавець, заслужений працівник культури України Вадим Мицик.
Вадим Федорович, добре ознайомлений із творчістю Шестопала, провів змістовну й ґрунтовну тематичну екскурсію по музею для всіх учасників, які прибули на врочисте відкриття. Воно присвячувалося дню народження Вчителя — 7 листопада 1917 року. Студенти величали декана як ровесника української національно-визвольної революції, який правди вчить і з не-правдою воює.
На цю подію до Неморожа прибули гості з Києва: зачинатель шестопало-знавства, старший науковий співробітник, кандидат історичних наук Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка Іван Забіяка, його інститутська колега доцент Валентина Михайлюта, доцент Київського університету харчових технологій, кандидат економічних наук Оксана Відоменко (з родової гілки Шестопалів), методисти відділу освіти Звенигородської райдержадміністрації Наталія Коваль та Володимир Неумитий, колишній директор цієї школи Микола Момот, також дотичний до родоводу свого земляка.
— Ми пишаємося святим іменем патріота, вченого, журналіста-публіциста Матвія Михайловича Шестопала і постараємося, щоб цей образ сприяв вихованню молодих поколінь не лише нашої територіальної громади, — наголосила в своєму виступі Олена Стрілець, — мусимо подякувати учительству та нашим місцевим фермерам, котрі долучилися до організації та створення музею.
Іван Забіяка звернув увагу присутніх на подальшу перспективу діяльної пропаганди провісника шістдесятництва Матвія Шестопала засобами музею. Потрібно подумати над статусом музею на громадських засадах, щоб він не залишився непоміченим, кулуарно шкільним, а став філією районного чи обласного краєзнавчих музеїв Черкащини.
— А з огляду на те, що лише почалися перші ґрунтовні кроки у вивченні та дослідженні журналістської та письменницької творчості Матвія Михайловича (готуються до видання дві об’ємні книжки публіцистичних та історичних праць і досі не виданого, а тому й невідомого, Шестопала), то на часі подумати й про створення центру шестопалознавства хоча б на громадських засадах, щоб гідно відзначити через два роки його сторіччя, — підсумував урочисте відкриття музею в Неморозькій школі Іван Забіяка.
У книзі відгуків музею вже з’явився і такий запис:
Щоб мужності крила 
не впали,
А правда ширяла орлом,
Хай вічно живуть 
Шестопали
З Шевченковим 
мудрим чолом.
Ось таким було урочисте, тепле і щире відзначення дня народження незабутнього Матвія Шестопала.

Черкаська область.

 

 

Шестопалівець Вадим Мицик знайомить відвідувачів з експонатами музею.

Фото Михайла СКОРИКА.