Українці вже котрий місяць купаються в радості. Ще б пак! На цей рік сума запланованих населенню субсидій сягне майже 24 мільярдів гривень. А наступного, кажуть, виділять усі 43 мільярди! Озброївшись калькуляторами, ми з великим піднесенням з’ясовуємо, що кожна українська сім’я, включаючи і мільярдерів, в середньому, протягом року отримує свою тисячу гривень. А вже 2016-го таке щастя всміхнеться, знову ж таки, в середньому, кожному жителю України. Включаючи і тих, що живуть у окупованому Донбасі, і в анексованому Криму.
Діжечка, виявляється, без дна
Ми абсолютно впевнені, що всі цифри справні і чекають на нас молочні ріки та кисільні береги. Хоча окремі і нехарактерні факти періодично псують загальне оптимістичне тло. То заходить до корпункту герой однієї з наших публікацій — відомий запорізький екскаваторник Степан Степанович Сало, той, що передав був до Радянського фонду миру понад 10000 рублів, і ледь не плаче. Пенсію зрізали мало не на півтисячі гривень, а у відповідь на запитання — за що? — ніхто і пояснити не хоче. Статус «дитини війни» теж скасовано, а до всього ще папірець прислали, що і субсидія «не положена», бо пенсія — 1700 гривень...
А от ще скарга: у сім’ї з трьох пенсіонерів (онук — інвалід дитинства) субсидії не буде... Офіційна статистика теж не додає оптимізму. Область планує охопити субсидіями хоча б 214 тисяч населення, із 1 млн. 766 тисяч тих, що проживають на Запоріжжі. А середня сума субсидії, наприклад, станом на липень становила аж 98,2 гривні на сім’ю. Зараз, за вартості тонни вугілля в 3,5—4 тисячі гривень, субсидія на цей вид палива по області — 1 330 грн. Де брати ще тисячі гривень, як мовиться, чиновництво мовчить.
Тому, якщо чесно, жвава інформаційна кампанія навколо тотального субсидування населення абсолютно не втішає. Зізнаюсь, чим більше чую закликів, рапортів і нових обіцянок, тим частіше ловлю себе на думці: «щось тут не те»! А й справді, на тлі галопуючих цін на вугілля, захмарних тарифів на газ і теплопостачання, спроба перекласти гроші із однієї драної кишені населення (податки) в іншу (субсидії) виглядає зовсім непереконливо. Може, спочатку в діжечці утнути дно, а вже потім її наповнювати? Бо надто все це скидається на невдячну спробу наповнити щось бездонне чи... випити море.
Хоча, звичайно, людям у скруті потрібно допомагати, але водночас і думати, як кардинально розв’язати проблему. А вона така: починаючи з 1992 року, пересічний українець народжується не для того, щоб бути щасливим: вирости, вивчитися, закохатися і далі за списком, — а лише для того, щоб розрахуватися за газ. У тому, схоже, і головне призначення його появи на цей світ.
Тим часом на дворі 2015 рік. Третє тисячоліття! У кожних руках по мобілці, у кожній оселі якщо не комп’ютер, то «супутник» чи «кабель». А у США «від океану до океану» можна проїхати промисловим зразком електромобіля. До того ж «заправка» — безплатна! У нас же енергетика загрузла у кращому разі десь у 1950-му! Але природу не обдуриш: коли холодно, то маєш опалювати житло, окрім того, потрібно ще і на чомусь приготувати їжу. Інша справа, що сьогодні існує, мабуть, тисяча і один спосіб, як це зробити економно, екологічно, красиво і швидко.
Дороге імпортне диво
У світі вже давно існують численні зразки теплових насосів. Щоб не морочити голову читачеві з фізикою процесів, скажемо лише таке: це «холодильник навиворіт». Фізичний ефект отримання тепла із «холоду» відомий з 1930-х років і реалізований багатьма виробниками. Коефіцієнт 1:5. Тобто на один спожитий кіловат електроенергії пристрій видає 4.5-5 кіловатів тепла.
Побутовий тепловий насос буває двох типів — «повітря-повітря» (діє і виглядає як звичайний кондиціонер) і «повітря-рідина» (замість внутрішньої панелі для підігріву повітря діє звичайний масляний радіатор). До речі, в Інтернеті — безліч інформації про ці пристрої, а недавно з’явилася новинка — шведські теплові насоси, якими можна обігріти будь-яку домівку. Втім, вартість цієї штукенції 6000 євро. Тому українцям дешевше перейти на «буржуйки»!
Додам, що трохи раніше «японець», скоріше за все, китайського виробництва для обігріву помешкання у 30 квадратних метрів коштував у наших магазинах трохи менше 3000 доларів США. Але і це непідйомні кошти для українського споживача! То може, самим взятися за їхнє виробництво? До речі, а скільки нині коштує холодильник? Від п’яти до десяти тисяч гривень. Ціна кусається, та це вже не сотня тисяч гривень, за які нам пропонують теплового «шведа».
Якщо чесно, то матеріальні витрати на один «холодильник навиворіт», напевне, вдвічі менші, ніж на звичайний холодильник. Тому, налагодивши виробництво подібних пристроїв і торгуючи ними за ціною згаданих установок для зберігання харчових продуктів, матимемо вигоду. Потрібно ж із чогось почати! Нам чомусь здається, що держава, яка потерпає від дефіциту енергоносіїв і платить за них шалені гроші, повинна була б подбати про те, щоб подібні пристрої масово з’явилися у домівках українців. Адже коли вони зекономлять бодай не 80, а «всього» 30—50% енергоносіїв, то йтиметься вже про десятки мільярдів доларів на рік. А раз так, то хоч на початку процесу виробництва варто було б створити відповідну державну програму, виділити якусь частину грошей на техніко-економічне обґрунтування та кредитування.
Власне, є невелика підказка вченим, економістам і технологам. Мелітополь Запорізької області — ідеальний майданчик для реалізації подібної програми. Тільки компресорних заводів тут — цілих два, а «Холодмаш» колись забезпечував продукцією не лише АЕС всього СРСР, а й атомні підводні човни. Та й ще кілька тутешніх заводів, що нині швидше мертві, ніж живі, за своїм профілем ідеально підходять для співробітництва з виготовлення теплових насосів найрізноманітніших потужностей та призначення.
Вовк на моркву не перейде
Оце написав і подався до знайомого — вченого-практика, порадитися. Той почитав, покивав головою, дуже важко зітхнув та й каже:
— А ти твердо впевнений, що комусь потрібна твоя економія? А чи відомо тобі, що від слів про енергозбереження у чиновників в очах мерехтить, а спробуй зеконом, і тебе відразу так огріють, що не захочеш більше. Адже якщо місто за рахунок технічних рішень спробує щось зекономити, то йому зріжуть субвенції і субсидії якраз на суму економії...
Одним словом, палити нам «асигнаціями» довіку, бо є такі славні люди — лобісти, монополісти, для яких існуючий стан речей — катастрофічний для звичайних споживачів — єдиний спосіб існування. Вовк хоче м’яса. І на моркву не перейде...
Тому, резюмував мій співрозмовник, у нас і біоенергетика лишається на рівні аматорства, а у Китаї — 33 мільйони зареєстрованих установок! Побутова сонячна батарея у домівках українців — екзотика. Та і теплові насоси, здавалося б, надзвичайно вигідні державі і комерційно привабливі для виробника, ніхто запускати в серію не стане. Бо навіщо?
Послухав я знавця, зітхнув і пригадав отой електромобіль каліфорнійської фірми, що безплатно заправляють увесь термін його експлуатації. А незабаром — не лише на шляху від Лос-Анджелеса до Нью-Йорка — а і по всій Америці. А якби і там, за океаном, всім правили такі ж лобісти, як у нас, то світ і до сьогодні їздив би паровозами.
Запоріжжя.
Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.
