У «високодуховній» Росії відбуваються такі жахи, що можна сміливо говорити про кінець світу в окремо взятій державі. Як правило, після «випускного» в їхній системі дитячих будинків «Малятко» (а там «виховують» дітей віком до шести років) значна частина дітлахів дуже відстають у розвитку фізичному, розумовому та психомоториці. Ці елементарно педагогічно запущені діти (гуманні дитбудинки в Росії, де з дітьми постійно займаються та ще й люблять їх, як і належить високодуховній російській нації, є лише у фільмі «Будинок малюка». Воно й зрозуміло: адже світу треба продемонструвати «красиву картинку» російського життя) зі зрозумілих причин не проходять співбесід із психологом. І потрапляють до психіатричних інтернатів Москви. Саме московське телебачення зуміло відзняти кадри знущань над дітьми в цих психіатричках. За найменші провини чи пустощі бідолашних малюків (7—9 років) на багато годин прив’язували до ліжка. Й оскільки медичний персонал, як кажуть росіяни, «брєзгуєт» цим займатися, то функцію санітарів виконують їхні трішки старші (10—12 років) товариші по нещастю.
Це московські психіатричні дитячі заклади роблять для того, щоб, окрім бюджетних коштів, виділених на хвору дитину, вільно розпоряджатися, себто розкрадати, ще й дитячу пенсію з інвалідності.
Та схожа доля очікує не лише найменших. До психіатричок потрапляють і підлітки 15—16 років. Один із них, якого змогли вирвати з лабет російської психіатрички родичі з далеких «бездуховних» США та московські журналісти, на телекамеру оповів про свою гірку долю. Коли в автокатастрофі загинули батьки, його, 15-річного хлопця, органи опіки та поліція швиденько загребли у притулок, потім — до дитячого будинку, а звідти за кілька днів — до психіатрички. Причина тут банальна — чимала квартира майже в центрі Москви. На щастя для юного москвича, сусідка не пошкодувала кілька сотень рублів і зателефонувала рідній сестрі його мами в США. Та негайно приїхала в Москву зі своїм чоловіком-«америкосом», котрий, не довго думаючи, бо чудово знав від дружини, які справжні порядки в Росії, викупив хлопця з психіатричного рабства («високодуховний» головний лікар психіатрички таки продався головному ворогу Росії за ненависні для Владіміра Путіна долари). Квартиру швиденько передали під опіку до повноліття хлопця добрій сусідці і «дали ноги» в США. 
До речі, тернополянин 
Т. Ментюх у своїй статті «Але не ідеальні» («ВЖ плюс» від 17.06.2015 р.) дорікнув авторам матеріалів, у тому числі і мені, які порівнюють українців і росіян, що і в нас, українців, теж «рильце в пушку» і ми далекі від янгольських крилець. Із прикрістю погоджуюся з ним. Так, наприклад, у Підгайцях у 70—90-х роках минулого століття була допоміжна школа для розумово відсталих дітей. У ній працювала моя мама і вона оповідала мені, що більшість із тих дітей були абсолютно нормальні, просто педагогічно запущені або із затримкою розвитку, що вчителі звичайних шкіл не хотіли з ними «бавитися» й тому відправляли у допоміжні школи, калічачи дітям життя.
Я сам рятував одного такого хлопчика в одній із сільських шкіл на початку 90-х минулого століття, бо добре знав, яка гірка доля його чекає. Дітей обкрадали, вони голодували, ходили взимку в кедах на босу ногу — і я все це бачив. А ще деякі з вихователів лупили їх просто з неймовірною жорстокістю (частина з них — теперішні підгаєцькі «ура-патріоти»). Була в Підгайцях і практика «сплавляння» схильних до крадіжки підлітків (а голодні схильні до крадіжки) на психіатричну експертизу для визнання їх психічно хворими (це для того, щоб вони не псували міліційну статистику з кількості крадіжок: мовляв, дурень вкрав, що з нього спитаєш?). Тож Росія змогла глибоко залізти в душі і наших краян. А в східних областях, судячи з подій на Донбасі, — ще глибше.

Підгайці.