Можна купити людину без Батьківщини захарченка, який здатен убивати свій народ, можна купити впливового президента, який буде з посмішкою потискувати кремлівську криваву руку, можна купити тих, хто відповідає за безпеку чужого життя, але дозволить пронести бомбу на борт літака... Можна домовитися навіть із нелюдами, здатними підривати толерантний Париж, а після цього стояти в перших лавах борців зі світовим тероризмом. Тобто із самим собою. Але не можна купити честь і заговорити в брехні й ненависті істину. Як і змусити мовчати сміливих росіян, у серцях яких живе правда.
Марина СОКОЛОВСЬКА (з Москви, журналіст, живе у Нью-Йорку):
— До 33 років я мешкала в Росії. Але Україну завжди вважала рідною країною. Мій батько — виходець із Західної України, з Тернополя, там і нині живе моя тітонька, там дорогі мені могили. І з маминого боку рідня родом з України: батько моєї мами за Сталіна був спочатку засуджений на десять років, а потім відправлений на поселення до Красноярського краю. Мої численні тітки, дядьки, кузини мешкають у Києві, Рівному, Ялті, Донецьку...
Я розумію українську, люблю культуру цієї країни, та взагалі люблю Україну. Саме тому за тим, що там відбувається, я стежу дуже пильно. А події на Майдані взагалі сприйняла як особисті, тому що від них залежало, як далі житиме моя рідня.
Я одразу зрозуміла й прийняла бік тих, хто ратував за іншу Україну. За приєднання до ЄС, за новий шлях розвитку, за незалежність і збереження дружніх відносин з Росією, а не за принципом — старший розумний брат і молодший дурний. Було дуже шкода загиблих, на все життя запам’ятала світлину, де мама на колінах стоїть перед убитим сином...
Майдан розділив мою родину. Тато, той самий, котрий народився й виріс під Тернополем, давно живе в Сибіру — він «кримнаш» і «хтоякщонепутін». А я планую прилетіти до України наступного року. З нареченим-американцем. Показувати йому Росію немає жодного бажання, а от познайомити його з Києвом, Львовом, Харковом, Одесою дуже хочеться. Він, до речі, в курсі всього, що відбувається, і теж на боці України. Утім, як і багато американців, які цікавляться зовнішньою політикою, — не треба вірити російським ЗМІ, таких у США не так уже й мало.
Російські ЗМІ, до речі, — це окрема розмова нині. Смішно, але левову частку інформації про Україну я черпаю саме з них. Усе просто. Читаєш: ми не збивали літак! Повертай на 180 градусів і отримуй: так, ми збили той нещасний Боїнг. І так з будь-якою заміткою або сюжетом. Мені страшно бачити, що коять колишні колеги — я й не підозрювала раніше, наскільки вони продажні. З другого боку, завдяки їм усе стало кристально ясно. Наприклад, те, що події в Україні не сталися зненацька. Щоправда, мені й до Донбасу було що аналізувати — частина моєї родини мешкала в Придністров’ї. А ще мої друзі дивом урятувалися в подіях, про які тепер кажуть цифрами — 08.08.08... Але саме після України все встало на свої місця. Молдавія напала на Молдавію? Україна на Україну? Грузія на Грузію? І все це на кордоні з Росією? Упевнена, що план відібрати Крим Путін і його оточення розробили давно. Інша річ, що все склалося не зовсім так, як планувалося.
Дякую, українці, ви справді патріоти своєї країни. І на вашому прикладі я зрозуміла, що поняття «патріотизм» для більшості росіян неймовірно спотворено. Для них це означає не любити свою країну, а ненавидіти інші. Зрозуміла, що імперські настрої нікуди не зникли і, смикаючи за правильні ниточки, росіян ще можна довго доїти і доїти...
Нещодавно в ЗМІ РФ побачила: «Рейтинг схвалення президента РФ росіянами, за даними ВЦВСД, у жовтні досяг рекордних 89,9%... Настільки високий рівень схвалення насамперед пов’язаний з авіаударами російської авіації по терористах у Сирії». Але ж це їхніми пенсіями й допомогами з інвалідності стріляють у Сирії, як до цього стріляли в Україні...
Уже майже два роки ставлення до подій в Україні для мене своєрідний лакмус. Якщо у відповідь на запитання, чую: «Кримнаш і Донбас наш! На Майдані протестували фашисти! Росіяни не воюють в Україні!» — все, тест на адекватність не пройдено. Я тішуся, що маю безпосередній стосунок до України, допомагаю, як можу, цій країні, підтримую її й вірю в неї.
Олег ТАБАКАЄВ (Москва):
— Мільйони слів написано різними людьми з різними уявленнями про світоустрій. Кожний уявляє світ навколо себе таким, яким йому хотілося б бачити його в цілковитій відповідності зі своєю картинкою гармонії в голові. Усе набагато простіше, ніж здається всім. Люди повинні мати право на свободу, яка не применшує нічиєї іншої свободи на це саме: не роби іншим того, чого не хочеш отримати у відповідь. Україна зовсім вільна у своєму світовизначенні та своєму устрої. Головне — свобода кожного творити кращий світ! Якщо цього не дозволяє робити расєя — це насамперед проблема самої расєї. Рано чи пізно морок путіна розсіється, і все почне вибудовуватися по-хорошому. А поки ця людина у владі, ми приречені на одному йому вигідну конфронтацію.
Ганна ОГАНЕСЯН (Москва, журналіст):
— Забагато злості й нервів із приводу людини, яка двері підпалила. А мені здасться, справа простенька, великих хвилювань не варта. Двері підпалювати недобре, небезпечно, може випадкова людина постраждати або котик, теж дуже шкода. Але от чому досі цей проклятий будинок не спалили до чортової матері, до тла, з усіма кабінетами, коридорами, підвалами, задніми дворами! Чому не дивилися довго й мовчки, як летять горілі балки, як обвалюються перекриття, а потім на величезному попелищі не молилися за всіма, оббреханими, приниженими, замученими, розстріляними! Ні... Стоїть цей пам’ятник великого Гріха нашого народу, стоїть, тварюка, і стіни, кров’ю просочені, регулярно фарбують. А ми повз їздимо. Діточок до сусіднього Дитячого світу водимо. Цей хлопець хоча б одні двері спробував спалити. Одні лишень.
Цілий рік дістають, намагаються нарити, чим би пишатися, крім Перемоги, Гагаріна й після довгої, незручної паузи Чайковського. І от майже не помітили ювілею великого російського письменника Юрія Трифонова... Він так точно сказав: «Люди, котрі вміють геніальнішим чином бути ніякими, просуваються далеко...»
Якщо телекумири примудрилися так швидко освоїти нові гасла (щоправда, кричать, перебивають і витріщають очі, як ще за укробандерофашистів) і майже не збиваються. Якщо проплачена обслуга без хвилинної паузи почала строчити про людожерів-сирійців (кілька днів тому ридаючи над дітьми все тих-таки сирійських біженців) ТО!! То є тиха надія, що всі вони колись із тією же легкістю зможуть знову стати пристойними людьми. Чи як?
Олександр СУРМАВА (Москва, публіцист, кандидат психологічних наук):
— Що таке російський патріотизм? Це зростання числа цинкових трун тепер і із Близького Сходу, з колись курортного Єгипту. Це зростання ракової пухлини військових видатків на тлі скорочення й без того жалюгідних пенсій і видатків на медицину, освіту, науку і культуру. І як вишенька на торті — подвоєння депутатських зарплат. До 800 тисяч рублів (на місяць). Нарешті, як вінець усьому, — міністр Улюкаєв, котрий розмірковує про мораль і зростання путінського рейтингу до 90 відсотків. Натомість у нашій великій світової сировинній наддержаві вистачає бабла й на шубосховища, і на снаряди для лугандонських відморозків, і на салют крилатими ракетами, кожна з яких коштує щонайменше півтора мільйона доларів, на честь дня народження кремлівського карли.
Оскільки Путін облажався спочатку в Україні, а тепер ще й у Сирії, то, щоб відволікти увагу від цієї вкрай неприємної для нього обставини, не залишається нічого іншого, як ударити поліном по клавішах антиамериканського органчика, вмонтованого в голови російських патріотів, малюючи перед ними духопідйомну картинку світового апокаліпсиса, який на зло проклятим пиндосам організує Росія. Адже обіцяв же Путін у Лужниках: «умрем же под Москвой». Ну й решту світу із собою прихопимо, щоб не нудно було. Із цією ж метою на нараді в Кремлі Путін велів поповнити запаси білих тапочок («засобів індивідуального захисту») для російського населення... Очевидно, для того, щоб «американські партнери» всерйоз повірили, що в нього поїхав дах і він готує країну до ядерного апокаліпсиса
Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
У вихідні в Москві на Манежній площі пройшли антивоєнні пікети.
Фото Марка ГАЛЬПЕРІНА.
