ЗАКОН УКРАЇНИ
Цей Закон визначає правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції та соціального захисту громадян України за кордоном (трудових мігрантів) і членів їхніх сімей.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
1) держава перебування - держава, на території якої трудовий мігрант здійснював, здійснює або має намір здійснювати оплачувану діяльність, не заборонену законодавством цієї держави;
2) зовнішня трудова міграція - переміщення громадян України, пов’язане з перетинанням державного кордону, з метою здійснення оплачуваної діяльності в державі перебування;
3) реінтеграція в суспільство - комплекс соціальних, правових, економічних та інших заходів, спрямованих на сприяння адаптації в суспільстві трудових мігрантів і членів їхніх сімей після повернення з держави перебування;
4) трудовий мігрант - громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави;
5) члени сім’ї трудового мігранта - особи, які перебувають з трудовим мігрантом у шлюбі, діти та інші особи, які перебувають на його утриманні та є членами сім’ї відповідно до Сімейного кодексу України.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на трудових мігрантів, які:
1) працюють на підставі трудового договору (контракту);
2) самостійно забезпечують себе роботою;
3) надають оплачувані послуги (виконують роботи);
4) здійснюють іншу оплачувану діяльність, не заборонену законодавством держави перебування.
2. Дія цього Закону поширюється також на членів сімей трудових мігрантів.
3. Дія цього Закону не поширюється на:
1) громадян України, які шукають притулок чи отримали притулок у державі перебування;
2) осіб, які здобувають освіту, професійну підготовку та підвищують кваліфікацію за кордоном, зокрема в межах освітніх програм;
3) працівників дипломатичної служби та працівників інших органів державної влади, які працюють у закордонних дипломатичних установах України;
4) осіб, відряджених підприємствами, установами та організаціями для виконання роботи в державі перебування.
Стаття 3. Законодавство про зовнішню трудову міграцію
1. Законодавство про зовнішню трудову міграцію складається з Конституції України, цього Закону, інших актів законодавства, що регулюють відносини у сфері зовнішньої трудової міграції, а також міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено більш високий рівень гарантій ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору України.
Розділ ІІ
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ
Стаття 4. Засади державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції
1. Державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції базується на принципах забезпечення прав та законних інтересів трудових мігрантів і членів їхніх сімей та здійснюється на засадах ефективного державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції.
2. Держава забезпечує реалізацію передбачених у цьому Законі прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Стаття 5. Державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції
1. Державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції здійснюється за такими напрямами:
1) здійснення ефективного державного регулювання зовнішньої трудової міграції;
2) забезпечення соціального та правового захисту трудових мігрантів і членів їхніх сімей;
3) здійснення співробітництва з державними органами іноземних держав, міжнародними та громадськими об’єднаннями, заінтересованими у вирішенні питань зовнішньої трудової міграції;
4) здійснення заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції;
5) створення умов для повернення в Україну та реінтеграції в суспільство трудових мігрантів і членів їхніх сімей;
6) посилення інституційної спроможності закордонних дипломатичних установ України щодо надання правової, інформаційної та іншої допомоги трудовим мігрантам і членам їхніх сімей на території держави перебування;
7) провадження науково-дослідної та інформаційно-роз’яснювальної діяльності у сфері зовнішньої трудової міграції;
8) удосконалення системи збирання та оброблення статистичної інформації про трудових мігрантів і членів їхніх сімей, а також моніторингу стану зовнішньої трудової міграції;
9) сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх та мовних потреб трудових мігрантів і членів їхніх сімей;
10) укладення міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей у державі перебування.
Стаття 6. Органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції
1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції в межах своїх повноважень забезпечують Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, а також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
2. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції, є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції.
Стаття 7. Міжнародне співробітництво у сфері зовнішньої трудової міграції
1. Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень забезпечують розвиток співробітництва у сфері зовнішньої трудової міграції з органами держави перебування та міжнародними організаціями.
Розділ ІІІ
ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ І ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
Стаття 8. Права трудових мігрантів на належні умови праці та соціальний захист
1. Права трудових мігрантів, зокрема на належні умови праці, винагороду, відпочинок і соціальний захист, регулюються законодавством держави перебування та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Трудові мігранти і члени їхніх сімей можуть добровільно брати участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із законами України.
3. Пенсійне забезпечення трудових мігрантів здійснюється відповідно до законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, та міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Піклування про дітей трудових мігрантів та інших членів їхніх сімей, які перебувають на їх утриманні та залишаються на території України, здійснюється відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
5. Громадяни України, які здійснювали оплачувану діяльність у державі перебування до набрання чинності цим Законом, прирівнюються у своїх правах та законних інтересах до трудових мігрантів та членів їхніх сімей.
Стаття 9. Право трудових мігрантів і членів їхніх сімей на освіту та підтвердження результатів неформального професійного навчання
1. Загальна середня, професійно-технічна та вища освіта, здобута трудовими мігрантами і членами їхніх сімей за кордоном, визнається в Україні відповідно до законодавства.
2. Трудові мігранти і члени їхніх сімей мають право на підтвердження результатів неформального професійного навчання відповідно до законодавства.
3. Трудові мігранти і члени їхніх сімей мають право на здобуття освіти в Україні відповідно до законодавства.
4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, здійснює міжнародне співробітництво з питань освіти та забезпечує реалізацію конституційного права на обов’язкову загальну середню освіту трудових мігрантів і членів їхніх сімей.
Стаття 10. Державні гарантії щодо консульського сприяння трудовим мігрантам
1. Закордонні дипломатичні установи України вживають заходів для того, щоб трудові мігранти і члени їхніх сімей у повному обсязі користувалися правами, наданими їм відповідно до законодавства.
2. Консульські установи України за кордоном на постійній основі здійснюють прийом громадян, надають безоплатну консультативно-правову допомогу з консульських питань, а також інформацію щодо міжнародного права і національного права іноземних країн.
Стаття 11. Діяльність в Україні утворених за кордоном громадських об’єднань трудових мігрантів
1. Громадські об’єднання трудових мігрантів, утворені за кордоном, мають право провадити свою діяльність на території України відповідно до законодавства.
2. Громадські об’єднання трудових мігрантів, утворені за кордоном, можуть здійснювати співробітництво з центральними та місцевими органами виконавчої влади і міжнародними неурядовими організаціями відповідно до законодавства.
Стаття 12. Сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх, духовних і мовних потреб трудових мігрантів
1. Держава сприяє задоволенню національно-культурних, освітніх, духовних і мовних потреб трудових мігрантів незалежно від держави перебування.
2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері культури та мистецтва, державної мовної політики, забезпечує здійснення заходів, спрямованих на популяризацію національно-культурного надбання українського народу за межами України.
Стаття 13. Забезпечення права трудових мігрантів і членів їхніх сімей на інформацію
1. Трудові мігранти і члени їхніх сімей мають право на отримання від центральних та місцевих органів виконавчої влади, до повноважень яких належать питання трудової міграції, інформації про умови виїзду та працевлаштування за кордоном, ризики потрапляння в ситуації, пов’язані з торгівлею людьми, умови міжнародних договорів України щодо трудової міграції та будь-якої іншої інформації, що підвищує рівень обізнаності громадян з питань працевлаштування за кордоном з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».
2. Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють заходи з поширення інформації, передбаченої частиною першою цієї статті.
Стаття 14. Реінтеграція в суспільство трудових мігрантів
1. Держава сприяє реінтеграції в суспільство трудових мігрантів і членів їхніх сімей шляхом здійснення комплексу соціальних, правових, економічних та інших заходів, передбачених законодавством.
2. Відповідальним за реінтеграцію трудових мігрантів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції.
3. Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень сприяють реінтеграції трудових мігрантів, які виявили намір повернутися або повернулися в Україну.
4. Для надання трудовим мігрантам можливості ознайомитися до їх повернення з держави перебування з умовами повернення на запит заінтересованої особи надається інформація про:
1) можливості та умови працевлаштування в Україні;
2) допомогу, що надається для економічної реінтеграції;
3) збереження прав, набутих за кордоном у сфері соціального забезпечення;
4) загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
5) заходи, яких необхідно вжити для полегшення пошуку житла;
6) встановлення еквівалентності професійних кваліфікацій, отриманих за кордоном, а також про будь-які іспити, які необхідно скласти для забезпечення їх офіційного визнання;
7) встановлення еквівалентності освітніх кваліфікацій для надання дітям трудових мігрантів можливості бути прийнятими до школи в той самий клас, який вони відвідували в державі перебування.
Стаття 15. Право трудових мігрантів на відшкодування шкоди, заподіяної під час трудової діяльності в державі перебування
1. Право трудових мігрантів на відшкодування шкоди, заподіяної під час трудової діяльності в державі перебування (каліцтво, професійне захворювання або інше ушкодження здоров’я), регулюється законодавством держави перебування та/або умовами трудового договору (контракту).
2. У разі смерті трудового мігранта, що сталася під час провадження ним трудової діяльності на території держави перебування, перевезення в Україну тіла (праху) померлого здійснюється відповідно до законодавства за допомогою дипломатичних або консульських представництв України.
Розділ ІV
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЛАЧУВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ДЕРЖАВІ ПЕРЕБУВАННЯ
Стаття 16. Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування
1. Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування може здійснюватися:
1) органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону;
3) трудовим мігрантом самостійно.
2. У разі працевлаштування органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, трудовому мігранту перед від’їздом до держави перебування стороною, що сприяє працевлаштуванню, видається проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем.
Проект трудового договору (контракту) викладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі перебування, і містить зобов’язання, які бере на себе іноземний роботодавець, зокрема щодо:
1) умов праці (у тому числі щодо забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці), оплати праці (у тому числі щодо розміру гарантованої заробітної плати), відрахувань із заробітної плати;
2) тривалості робочого часу і часу відпочинку, строку дії трудового договору (контракту) та умов його розірвання;
3) надання соціальної та медичної допомоги, здійснення соціального страхування;
4) відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності;
5) репатріації трудового мігранта.
Стаття 17. Обмін з державами перебування інформацією з питань зовнішньої трудової міграції
1. Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють з державами перебування обмін інформацією з питань зовнішньої трудової міграції, зокрема про:
1) вимоги законодавства у сфері трудової міграції;
2) обсяг, напрями та динаміку трудової міграції громадян України;
3) стан ринку праці;
4) зразки документів, що видаються уповноваженими державними органами України чи іноземної держави та підтверджують громадянство, посвідчують особу пред’явника, дають право на в’їзд або виїзд з держави і визнані Україною, а також документів, що надають право на здійснення трудової діяльності в державі перебування;
5) виявлені канали незаконної зовнішньої трудової міграції та торгівлі людьми.
Стаття 18. Переказ коштів трудових мігрантів
1. Переказ коштів трудових мігрантів здійснюється відповідно до законодавства держави перебування та законодавства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
2. Держава сприяє створенню трудовим мігрантам умов для здійснення грошових переказів в Україну, зокрема в частині відкриття кореспондентських рахунків банків України в іноземних банках та проведення консультацій з основними міжнародними системами грошових переказів з метою зменшення комісійної винагороди за здійснення переказу.
Стаття 19. Оподаткування доходів трудових мігрантів
1. Оподаткування доходів трудових мігрантів здійснюється в порядку та розмірах, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Резиденти України з урахуванням норм міжнародних договорів мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні згідно з нормами, встановленими Податковим кодексом України.
2. Під час перебування за межами України трудовий мігрант зобов’язаний забезпечити повноту та своєчасність сплати податків і зборів за майно, розташоване на території України, що належить йому на праві власності або перебуває в оренді, зокрема шляхом призначення уповноваженої особи.
3. Уникнення подвійного оподаткування доходів трудових мігрантів реалізується відповідними міжнародними договорами України.
Розділ V
ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ
Стаття 20. Контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції
1. Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства щодо трудової міграції.
2. Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень вживають заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції.
3. Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, засоби масової інформації, інші підприємства, установи та організації або фізичні особи, які поширюють недостовірну інформацію щодо зовнішньої трудової міграції, яка може спричинити негативні наслідки для трудових мігрантів та членів їхніх сімей, несуть відповідальність згідно із законом.
4. Посадові особи несуть відповідальність за порушення цього Закону згідно із законом.
Розділ VІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2016 року, крім пункту 2 цього розділу, який набирає чинності з дня опублікування цього Закону.
2. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня опублікування цього Закону:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
розробити нормативно-правові акти, необхідні для забезпечення реалізації цього Закону;
забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Президент України П. ПОРОШЕНКО.
м. Київ, 5 листопада 2015 року.
№ 761-VІІІ.
