Останніми місяцями Росія продовжила нарощування своєї військово-морської і авіаційної складових в угрупованні сил і засобів на території Кримського півострова. Про передісторію питання, а також про раніше невідомі подробиці стосовно захоплення Криму — в матеріалі нашого кореспондента.
Із прицілом на Туреччину й Румунію
Ще з часів СРСР Крим називали непотоплюваним авіаносцем, розглядаючи його як зручну авіаційну та морську базу. Саме тут розміщувалося передове ударне угруповання стратегічних і фронтових бомбардувальників, а кораблі Чорноморського флоту демонстрували свою присутність і у країнах Середземноморського басейну, і в Індійському та Атлантичному океанах.
Особовий склад тільки Чорноморського флоту, з доданими силами, тоді становив майже 100 тисяч осіб, це не рахуючи авіації і армійського корпусу, розквартированого в Криму.
Перед початком Другої світової війни Сталін саме й розглядав Крим як зручний плацдарм для захоплення нафтопромислів Румунії і чорноморських проток.
На території півострова дислокувалися бомбардувальна авіація і десантний корпус генерала Батова. До їх завдань входило: у взаємодії із кораблями Чорноморського флоту здійснити захоплення частини румунської території (так звані нафтові поля) і взяти під контроль протоки Босфор і Дарданелли.
Не випадково 22 червня 1941 року, коли німецька авіація почала бомбити Севастополь із аеродромів у Румунії, удар у відповідь за кілька годин здійснила радянська авіація, яка бомбила вже добре вивчені перед цим цілі.
Після війни кількість аеродромів було збільшено, крім того, на території Криму було встановлено ракети шахтного базування з ядерними боєголовками.
Прагнення до постійної військової присутності були властиві Росії, особливо коли Україна здобула свою незалежність у 1991 році. Слід визнати, що під час підписання угоди про розділ Чорноморського флоту він був поділений зовсім не по-братерському, бо до ЧФ РФ відійшли сучасніші й потужніші кораблі. Також під час підписання угоди про базування російського флоту в Криму не було враховано низку моментів, які відіграють свою роль у березні 2014 року.
Насамперед російські війська, як це помилково вважають і зараз, не базувалися виключно в Севастополі. Так, головна база — Севастополь, але також і Феодосія. Ще й два аеродроми, база в Новоросійську, звідки морем переправлялися додаткові сили до Криму, а, крім того, полігон у Ленінському районі півострова. Всі ці моменти, а саме — домінуюче становище російського флоту — чомусь було упущено під час підписання угод: можливо, через недогляд, а можливо, — навмисно.
Захоплення: невідомі сторінки
Події із захоплення півострова відбувалися в АРК в лютому-березні минулого року. Не слід говорити, що це сталося раптово й про багато моментів не знала розвідка, у тому числі й військова.
Перекидання розпочалося задовго до офіційної появи так званих зелених чоловічків — 1—3 березня біля військових частин.
Розвідвідділи ВМС і керування берегових військ українського флоту неодноразово передавали до Генштабу в Київ інформацію про перельоти з боку Ростова-на-Дону й Краснодара ударних вертольотів і транспортних літаків Іл-76 на аеродроми Чорноморського флоту під Сімферополем і в Севастополі. Тільки в ніч на 1 березня 2014 року на аеродромі ЧФ Гвардійське Сімферопольського району приземлилося до 10 транспортних Ілів і 6 ударних вертольотів Мі-24. Це лише за одну ніч. З Києва — реакції нуль, хоча тоді ще можна було щось зробити. Врешті-решт захопити аеродром і встановити перешкоди на злітній смузі, що не дозволило б літакам приземлитися. Але такої команди не було.
Схожа ситуація, яку за інших часів можна було б назвати анекдотичною, якби не весь трагізм моменту, склалася 2—5 березня в с. Перевальне Сімферопольського району, де дислокувалася 36-та окрема бригада берегових військ ВМС України, у складі якої танки, бойові машини піхоти. Це був найбільш боєздатний підрозділ української армії на території Криму. Так, за три доби солдатам і офіцерам довелося тричі (!) завантажувати-вивантажувати боєкомплект із бойових машин піхоти й танків, підпорядковуючись суперечливим наказам із Генштабу. Останній був на вивантаження боєкомплекту.
Під вагою броньованої техніки міст обвалився
Здавалося б, ситуація місцевого масштабу: у Джанкойському районі Криму обвалився міст через річку. Без прямого сполучення з райцентром ось уже майже вісім місяців залишаються сім сіл і п’ять тисяч їх мешканців.
Влада нічого не каже про причини, але місцеві жителі села Зарічне розповідають, мовляв, міст обвалився під вагою важкої техніки, що перекидалася, зокрема танків — у Чонгарському напрямку, до кордону з Херсонською областю. Танки перекидалися своїм ходом і потай, ночами, другорядними дорогами, щоб їх було складніше відстежити. У результаті не пристосований для таких великих навантажень міст обвалився.
Росія перекидає до півострова дедалі більше своєї техніки, у тому числі й новітньої: вертольоти та літаки, зенітні та протикорабельні комплекси. Очікується поповнення флоту новими підводними човнами та кораблями.
Загалом до Криму перекинуто майже 300 одиниць нових систем озброєння і військової техніки. Серед новинок: зенітно-ракетні комплекси «Панцир-С», РСЗВ «Торнадо», берегові протикорабельні комплекси «Бал» із крилатими ракетами.
Очікується і постійне базування стратегічних бомбардувальників та навіть оперативно-тактичних комплексів «Іскандер».
На пляж із ядерною «парасолькою»
Розміщення російської тактичної ядерної зброї непрямо підтвердив у жовтні цього року народний депутат України й один із лідерів меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.
На зустрічі із представниками німецького товариства зовнішньої політики й Центру трансатлантичних відносин університету Джона Хопкінса (США) депутат зазначив, що, за його даними, росіяни відновили ядерне сховище в Кизилташі. Що таке Кизилташ? Краснокам’янка — у перекладі із кримськотатарської. Раніше селища з такою назвою не можна було зустріти на жодній із мап Криму. В усіх документах і навіть у листуванні воно йменувалося скромно як Феодосія-13. Хоча до самої Феодосії від нього далеченько. Значно ближче до курортного Судака.
Від 1950 року безпосередньо в штольнях, пробитих у горі Кизилташ, збиралися й зберігалися атомні, а потім і ядерні заряди для бомб і ракет, останні з яких забезпечували так звану ядерну парасольку або ядерний щит СРСР. База втратила своє значення після здобуття Україною незалежності й оголошення про без’ядерний статус країни.
Якщо Росія справді почала розміщення ядерної зброї на території Криму з використанням старих законсервованих баз, то про приплив туристів на півострів, який багато в чому від них залежить, годі й говорити. Кому захочеться лежати на пляжі під «ядерною парасолькою»?
Крим.
Березень 2014 року. Перевальне Сімферопольського району. Ситуція довкола 36-ї бригади ВМС України.
Фото автора.
