Про діяльність Ради Європи в Україні знають мало. Значно популярніший у нас Суд з прав людини. Практично усі акції протесту завершуються погрозами звернутися до страсбурзької Феміди. Проте мало хто знає, що Суд з прав людини був заснований і є частиною Ради Європи. Загалом, захист прав людини був одним із основоположних принципів при створенні цієї організації. Кожна держава, яка приєднується до Ради Європи, бере на себе зобов’язання поважати ці права та провести демократичні реформи. У такий спосіб країни-члени РЄ (а засновники сподівалися, що колись ними стануть усі держави континенту) створювали так званий демократичний клуб добробуту і стабільності.
1995 року до нього долучилася і Україна, пообіцявши провести демократичні реформи. Стежить за їх проведенням моніторинговий комітет Парламентської асамблеї Ради Європи. Як правило, процес моніторингу «новачків» триває 3-5 років. Нас «моніторять» вже двадцятий рік. А доповідачі ПАРЄ по Україні за часів президентства Леоніда Кучми — Ренате Вольвенд та Ханна Северінсен — були частиною українського політикуму. Проте, судячи з того, що моніторинговий процес з України досі не знято, ми все ще не провели ті реформи, які могли б перенести наше суспільство у демократичну площину.
Але тут не можна упустити й важливого нюансу — саме співпраця між Верховною Радою України та Парламентською асамблеєю Ради Європи усі ці роки була запорукою того, що Київ не відмовився від європейської перспективи, не змінив остаточно вектор зовнішньої політики на російський. У сесійній залі ПАРЄ близько півтора десятки разів відбувалися дебати й приймалися резолюції на тему: «Виконання Україною взятих на себе повноважень при вступі до Ради Європи». І хоча більшість з них була гіркою пігулкою для Києва, усі ці документи показували українському суспільству дорожній план реформ. Крім цього, саме Парламентська асамблея виступила на захист наших журналістів, винесла на світовий порядок денний справу Гонгадзе та багато інших болючих проблем українського суспільства, пов’язаних з дотриманням прав людини. Треба сказати, що, незважаючи на повільний темп вітчизняних реформ, за останні два роки Київ зробив стільки, скільки не робив за усі попередні 20. Один Закон «Про прокуратуру» чого вартий! Вдумайтеся, ми обіцяли реформувати цей орган ще 1995 року, і щоразу, коли порушувалося питання України, обов’язково згадувалася реформа правоохоронних органів і особливо прокуратури. Тому останнім часом у Страсбурзі дедалі частіше почали говорити про зняття процедури моніторингу.
Утім, певне, найважливішу роль Парламентська асамблея відіграла з початком українсько-російської війни. «Рада Європи стала першою міжнародною організацією, керівний орган якої рішуче засудив так званий референдум у Криму», — нагадав нещодавно міністр закордонних справ Павло Клімкін. З моменту російської агресії, лише Комітет Міністрів РЄ ухвалив дев’ять таких рішень. Важливі декларації були прийняті Конгресом місцевих і регіональних влад РЄ. Венеціанська комісія надала свій висновок щодо референдуму на півострові. «Це вже був правовий підхід до справи. І такий документ значно сильніший за будь-які політичні заяви», — пояснив генеральний секретар РЄ Турбйорн Ягланд після оприлюднення документа.
Більше того, саме ПАРЄ запровадила дієві заходи проти Росії, уперше у своїй історії. Делегацію РФ у Парламентській асамблеї було позбавлено права голосу на півроку двічі, що стало нехай і черговою, але вагомою «червоною карткою» для Кремля.
І насамкінець, згадуючи про співпрацю між Верховною Радою та ПАРЄ, не можна не сказати про нашу делегацію. Так склалося, що до неї часто входили видатні постаті, яких поважали не лише в Україні, а й за її межами.
Так, одного разу у Страсбурзі під час зимової сесії ПАРЄ автор цих рядків виявилася свідком такої сцени: відкривалася виставка, тематично пов’язана з Україною. Природно, там була мало не вся наша делегація. І тут позаду я почула, як організатори шепочуться англійською: «Треба терміново знайти стілець!». «Кому?» «Он тому пану, це ж класик літератури!». Йшлося про Бориса Ілліча Олійника. Також запам’ятався приїзд Віктора Ющенка на сесію ПАРЄ одразу після інавгурації на Майдані. Надії на реформи та підтримка нової влади тоді була шаленою. Ледь не всі депутати вийшли з сесійної зали до вестибюля, а Віктор Ющенко з помаранчевим тюльпаном пройшов до зали засідань. Тоді надії були змарновані. Чи стане сил і впертості довести справу до кінця сьогодні, залежить від нас.
Сьогодні членом української делегації у ПАРЄ є Надія Савченко, що надає їй міжнародний імунітет. Утім, це мало цікавить російську Феміду. Про долю української льотчиці, яку незаконно утримують і намагаються засудити у Росії, на сесії говорили не раз. За неофіційною інформацією, торік під час зимової сесії російська влада навіть намагалася виторгувати собі повернення права голосу в обмін на звільнення Савченко. Але в останній момент Кремль відмовився від цього плану. Поки що місце Надії у сесійній залі ПАРЄ залишається порожнім. Сподіватимемося, вона скоро його займе.
9 квітня 2015 р. Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський виступив на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
16 вересня 2014 року. Люди біля Верховної Ради України в День ратифікації Верховною Радою України Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
