«Дуже люблю музику. Коли була нагода, то один із найвідоміших музикантів світу, грузинський композитор Гія Канчелі подарував мені серію своїх компакт-дисків, які записав спільно із латиським піаністом Раймондом Паулсом, слухаю їх із надзвичайною радістю», — розповідає міський голова Львова Андрій Садовий (на знімку), запрошуючи до свого просторого і світлого кабінету. На стіні — великий портрет короля Данила Галицького, стилізовані під давнину карти...

— Львів’яни на останніх виборах знову довірили вам керівництво містом. Із яким настроєм беретеся до роботи у цій каденції?
— Однозначно, із позитивним. Є чимало справ, які вдалося зробити і ще попереду багато планів. У світі немає жодного міста, де були би вирішені всі проблеми. Коли тільки даєш раду одним, одразу з’являються інші. І всі вони важливі. Україна дуже багато очікує від Львова. Звісно, львів’яни хочуть, аби життя сьогодні було кращим, ніж вчора. Чимало проблемних питань потребують негайного вирішення. Це, зокрема, становище із транспортом, питання реконструкції очисних споруд, будівництво заводу з глибинної переробки твердих побутових відходів, а зважаючи на ситуацію, яка сьогодні є в світі — це, звичайно, питання безпеки міста, робочі місця. Важливе все — немає другорядних проблем. Та найголовніше —це гармонійний розвиток людини як особистості у місті Лева. У нас є дуже великі амбіції. Львів має всі шанси бути на тій самій орбіті, що й Мюнхен, Барселона, Відень.
— Як змінилося місто за ці два непрості для усієї країни роки?
— До нас приїхало чимало талановитих людей. Вони вплелися в атмосферу міста. Багато із переселенців створили нові робочі місця, придбали помешкання чи орендують квартири. Місто їх прийняло, як своїх, рідних, адже ми самі пережили в минулому сторіччі дуже важкі потрясіння, коли людей переселяли, нищили, вбивали. Сюди приїхали трошки багатші люди, ніж ті, які переселилися в Харківську, Запорізьку, Миколаївську області. Тут дуже важливо, що Верховна Рада в бюджеті на 2016 рік обов’язково передбачила кошти для тих, хто не має спроможності орендувати житло. Переселенців потрібно підтримати, адже вони, маючи проукраїнську позицію, покинули свої домівки не добровільно. Часто буваю на зустрічах із громадою, слухаю запитання... І не завжди можна зрозуміти, хто ставить запитання — людина, що мешкає у Львові все життя чи, наприклад, лише півроку. Вже потім, після зборів, хтось підходить і каже, мовляв, знаєте, я приїхала з такого-то міста і в мене є запитання чи порада. І це дуже тихо та виховано. Люди не кричать в гучномовці, що вони приїхали звідкись і не вимагають нічого. Це добрий знак, що переселенці мають повагу до культури нашого міста, до його традицій. І ми теж повинні шанувати людей, які зазнали цієї великої біди. Одного дня зібрати речі й покинути рідну хату, друзів, знайомих. Залишилася квартира, будинок, інше майно. Дітей потрібно було забирати зі школи, виривати із комфортного середовища. Моє переконання — маємо виявляти толерантність і підтримку, адже ми — єдині.
— У різних ЗМІ можна часом побачити месседжі про те, що переселенцям дають допомогу, а місцевим — повістки. Як прокоментуєте такі висловлювання?
— Насправді, захищати Батьківщину ідуть всі. Незважаючи, чи вони тут народилися, чи переїхали. Немає розмежувань. Якщо говорити про людей, які «воюють» на інтелектуальному фронті, то розповім про викладачку із Донецького університету. Вона із родиною приїхала до Львова, працює тепер в Українському Католицькому університеті. І якщо вона не може повністю покрити кошти на оренду квартири, то держава повинна допомогти. Такі люди освічені, фахові, і працюють на благо України із неймовірним натхненням.
Якщо ми хочемо, щоби окуповані території були українськими, то не можна їх відкидати від себе. Російська Федерація в 2015 році передбачила 15 тис. безплатних місць для навчання у вишах для випускників із Криму. Скільки безоплатних місць передбачила Україна? Мізерну кількість! Випускники із кримських шкіл поїхали на подальше навчання в Росію. Як ми збираємося потім повертати Крим? Ці питання в уряді, на жаль, ніхто не ставить. Сьогодні у війнах не зброя є вирішальною, а — інтелект. І якщо він буде не українським, то шансів на перемогу ми не будемо мати.
— Вам належить цікавий вислів про те, що Київ — це серце, а Львів — душа України...
— Так і є, вважаю. Ми пройшли крізь значні випробування минулих століть. Дуже важливим є процес народження. Львів був народжений як королівське столичне місто і про це не варто забувати. Можна почути про когось, мовляв, ця людина — королівського роду. І тут не йдеться про матеріальний стан, головне — присутність духовної величі, постави.
Такими нас породив король Данило, коли заснував наше місто і назвав його на честь свого сина Лева. Усі випробування, які ми пройшли, зробили нас сильнішими. Ми географічно знаходимося найближче до ЄС, Львів -найбільше україномовне місто світу і це значна відповідальність. Сто років тому не було української держави, українських установ, але й був Митрополит Шептицький, «Просвіта», Товариство української мови імені Тараса Шевченка, «Сокіл», Пласт, тоді зародилася самопоміч як ідеологія. Позитивна тенденція — ми черпаємо ці зерна мудрості й даємо можливість їм прорости на ґрунті всієї нашої держави. Із негативних аспектів, то ми інколи можемо багато часу розказувати про проблему і не залишати часу на її вирішення. Заспокоюємося тим, що маємо, забуваючи, що в сучасному динамічному світі найважливіше — рухатися вперед. Молодь Львова, і всієї України, — це наше майбутнє. Вона не інфікована вірусом подвійних-потрійних стандартів, бацилою візантійської політики. Молодь відкрита до світу, натхненна бажанням до змін, тому саме на молодих роблю свою ставку в роботі.
— Яким бачите розвиток партії «Об’єднання «Самопоміч»?
— Ми всі хочемо, щоби Україна була успішною державою. Але немає прикладів в світі, щоби можна було збудувати успішну країну без успішних сильних ідеологічних партій. Тому наше завдання — розбудова такої партії. На жаль, у нашій державі є потужна партія олігархії, яка має двісті п’ятдесят брендів, різні назви, різноманітні кольори, але вони всі обслуговують тих, хто обкрадає країну. А є аномалія — «Самопоміч» і її середовище. Це самодостатні люди, які «самі себе зробили», до них належить новий очільник Миколаєва Олександр Сенкевич, і Юрій Милобог із Кривого Рогу, який реально виграв вибори в місті, і сотні інших людей, які прагнуть змін у нашій державі.
У Кривому Розі потрібно захистити справжній вибір громади, наші юристи активно працюють над цим. Мітинги у Кривому Розі показують, що час безкарності минув, українці не дадуть вкрасти у них їхній вибір.
Наше завдання також навчати людей, проводити якісну просвітницьку роботу, розбудовувати наші партійні осередки, спрямовувати енергію не на протест — це простіше, а на створення, будування. Треба вчити людей бути справжніми господарями на своїй землі. 
Як це здійснюється у Львові на прикладі оновлення громадського транспорту: ми змодерували процес так, що сьогодні нові низькопідлогові трамваї на вузьку колію випускає завод «Електрон», місто купує їх, створено робочі місця, місцевий бюджет отримує податки, які також підуть на інфраструктурні проекти, львів’яни отримують якісний транспорт, поліпшується імідж міста. І так треба чинити у всіх сферах.
У нас є села в Україні, де хліб возять за 60 км. Хіба не простіше зробити пекарню в тому селі, створити робочі місця для декількох людей, і цей хліб буде дешевший? Ніхто не думає про такі речі, всі займаються якимись глобальними проблемами. 50% ВВП країни знаходиться в тіні, 60% зарплат — в тіні. Й в нас ідуть дебати, яким має бути новий Податковий кодекс, чи повинна бути податкова реформа... Та ми ще так почекаємо рік-два і не буде що оподатковувати! Люди бачать, як надзвичайно високі податки використовуються у державі не зовсім прозоро, тому не мають бажання їх сплачувати. Ніхто нам, українцям, не буде допомагати будувати нашу державу в наших же інтересах. Всі лише думатимуть, як нас використати. За 25 років незалежності не маємо історій великого успіху, лише успіхи розчарувань і ми хочемо змінити це...
— Чим пожертвували заради політики?
— Звичайно, здоров’ям, часом, який можна було би провести із сім’єю... Але не знаю, чи це жертва. Кожна людина має жити за своїм покликанням. Мені подобається те, що я роблю. Це честь — служити на посаді міського голови Львова. Я завжди казав, що, ідучи на цю посаду, у мене була чітка амбіція — збудувати місто, в якому хочеться жити. З часом зрозумів, що це можливо за однієї умови, якщо збудувати країну, в якій хочеться жити. Ми пішли в партійне будівництво. Не можна зробити рай в одному місті, коли кругом буде біда. Тобі просто не дадуть цього зробити. Тебе знищать. Зараз по Україні понад тисяча депутатів різних рівнів прийшли до влади під прапорами «Самопомочі», і це велика відповідальність, і великий шанс.
— Як проводите вільний час, якщо випадає така нагода?
— Ходжу пішки на роботу і з роботи додому. Коли маю час, то можу інколи поплавати, щоб зняти навантаження. У нас є великий публічний басейн, проплив кілометр-півтора — переформатував свої думки. В неділю з родиною ходимо до церкви, потім десь на каву, раніше, до подій 2013 року, любив з малими поїхати взимку на лижі, влітку — на море.
Моя дружина Катерина бере на себе велике навантаження у вихованні п’ятьох синів. Хлопці радяться зі мною у важливих для них питаннях, проводимо час у цікавих розмовах.
Ми з дружиною маємо велику Божу ласку, що Він обдарував нас дітьми. І якщо Господь нам подарує й донечку, то ми будемо тішитися!
— Що побажали б нашим читачам?
— Якщо у вас сумно на серці, то приїжджайте до Львова. Тут завжди хороша атмосфера, смачна кава, гостинні львів’яни. Але це не може бути на все життя. Щоби був успіх у нашому домі, треба, перш за все, завжди мислити позитивно, над собою завжди працювати і дуже важливо — бути відповідальним за ту працю, яку ти маєш. Ми в Україні часто як приклад ставимо німців, що вміють успішно працювати і бути точними та відповідальними. Найбагатшою землею в Німеччині є Баварія, столиця її — Мюнхен. Назва міста походить від слова «монах». І ще в ті старі часи, коли місто тільки зароджувалося, і монахи мали дуже велику силу, був святий принцип — якщо ти печеш хліб, то ти маєш його пекти для Ісуса Христа. Якщо ти шиєш взуття, то ти маєш його шити для Ісуса, і зараз, коли баварці роблять автомобіль «BMW», то вони чинять за тим же принципом. Якщо українці, а ми у більшості віруючі люди, будемо мислити так само, то збудуємо сильну, модерну, прогресивну державу. Цього я усім бажаю!

Львів.

Фото автора.