1 грудня 1991 року — цей день увійшов в історію українського народу як один із визначальних кроків до утвердження власної незалежної держави. Того дня водночас відбулися всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України та перші вибори Президента України.
Уже згодом історики та політики ретельно аналізуватимуть історичне значення здобуття незалежності та всеукраїнського референдуму 1 грудня. Є навіть думки, що саме 1 грудня, а не 24 серпня має відзначатися як День незалежності. Адже саме 1 грудня багатовікова мрія українського народу про незалежність нарешті знайшла політичне обрамлення.
Однак навряд чи хтось тоді, на зорі незалежності, міг подумати і передбачити, що незалежність, яка у вже далекому 1991-му далася Україні, хоч і нелегко, але безкровно, через 24 роки доведеться відстоювати і виборювати у вогні та полум’ї, зі зброєю в руках. І тисячі українців, гідних синів і дочок, покладуть за свободу, суверенітет, державність і громадянські права своє життя, а матері оплакуватимуть своїх молодих загиблих дітей.
На референдум 1 грудня 1991 року було винесено одне запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акта незалежності, який було прийнято Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. За чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції тодішньої Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом.
Референдум відзначився високою явкою населення України — у ньому взяли участь 84,18 відсотка громадян, з яких 90,32 відсотка (28 мільйонів 804 тисячі 71 особа) чітко сказали незалежності України — «так». Це було остаточне затвердження державного суверенітету, адже рішення Верховної Ради міг скасувати парламент наступного скликання, а рішення референдуму скасувати вже не міг ніхто.
Показово, що позитивну відповідь дало населення у всіх 27 регіонах України і Криму незалежно від їхнього національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших національностей, народів, які проживають на території України і вважають Україну своєю Батьківшиною.
У Донецькій та Луганській областях на підтримку незалежності України висловилися понад 83 відсотки мешканців: 83 — на Донеччині та 83,36 — на Луганщині. Найменшою підтримка референдуму була в Криму, але все одно за незалежність України висловилися більш як половина мешканців півострова — 54,2, у місті Севастополь — 57,07 відсотка.
1 грудня 1991 року Україна обрала і першого Президента самостійної держави — вже в першому турі, набравши 61,6 відсотка голосів виборців, переміг тодішній Голова Верховної Ради України, а в недалекому минулому — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ і секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. Він і став першим Президентом незалежної України (1991—1994). Тодішня українська опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата і було висунуто трьох: голову Львівської обласної Ради і лідера НРУ В’ячеслава Чорновола, голову Української республіканської партії Левка Лук’яненка і керівника Народної Ради в парламенті академіка Ігоря Юхновського. Загалом за пост Президента змагалися шість кандидатів.
Передвиборною програмою Л. Кравчука була програма з п’яти «Д»: Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра. 5 грудня 1991 року на засіданні Верховної Ради України Л. Кравчук склав присягу Президента України. «Президент, отримавши владу від народу, повинен служити йому і забезпечувати його добробут, права та свободи кожної людини», — такими були перші слова Л. Кравчука на посаді Президента. І референдум 1991 року, і президентські вибори підтвердили бажання переважної більшості громадян України жити в незалежній демократичній державі, самостійно вирішувати всі внутрішні та зовнішні виклики, мати власну армію.
Тільки після референдуму 1 грудня Україну почали визнавати на міжнародній арені інші країни світу як повноправного суб’єкта міждержавних відносин. 2 грудня — Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня, коли ЦВК підбила підсумки плебісциту, — Латвія і Литва, 5 грудня — Російська Федерація, Аргентина, Болгарія і так далі. Адже відтоді незалежність стала волею мільйонів, а не тільки 356 депутатів Верховної Ради. До 1 грудня 1991 року незалежну Україну де-юре не визнала жодна держава. А протягом грудня Україна вже була визнана понад 40 державами світу.
Згодом історія та час покажуть, що зберегти незалежність та всі її здобутки — набагато важче, ніж вибороти. Сьогодні перед нашою державою постали нові виклики — чи зможемо подолати не лише зовнішню агресію, а й те, що роз’їдає зсередини: зневіру, відчай, розчарування у простих людей, корупцію, подвійні стандарти, брехню, лицемірство на верхівці влади. Новий іспит на зрілість, від якого залежатиме, як розвиватимемося далі й чи хотітимуть наші діти жити в такій державі.
