Перед днем, коли вся Україна вшановувала жертв голодоморів і репресій, до ветеранів війни та праці, свідків голодоморів в Україні, приїхали із хлібом-сіллю представники благодійного фонду «Добротвір» народного депутата України Станіслава Березкіна. Щоб поспілкуватися, вшанувати цих героїчних людей, подякувати їм за сумління, за мужність, за душевні та фізичні сили, за відбудовану ними країну. Щоб їхніми вустами нагадувати суспільству про страшні й гіркі сторінки історії, в якій, на жаль, сплелися воєдино наш біль і сором, помилки влади і мораль та аморальність людей і їхній героїзм. Героїзм народу, який усе виніс на своїх плечах і десь на генетичному рівні передав любов до України новим поколінням.
Лише на Бобринеччині хліб та продуктові набори отримали у ці дні майже сто ветеранів.
За плечима Ольги Агафонівни Лосінець 90 років. Але все своє життя вона пам’ятає з самого дитинства, наче ті події відбувалися вчора. Народилася в селі на Рівненщині. У два роки залишилася без мами. Подальше життя було схоже на моторошну казку. Тато привів мачуху, яка всіляко знущалася над дівчинкою. Коли Ольга підросла, щоб не ходила до школи, а працювала вдома, мачуха намазала їй очі господарським милом. Щоб осліпла. Врятував її хрещений батько, який, не пошкодувавши ста злотих, повіз у лікарню до міста. На жаль, повністю повернути Ользі зір лікарі так і не змогли.
У школу дівчинка так і не пішла, жила то з бабусею, то з тіткою. Всюди їй було голодно, чекали найми. Пам’ятає жінка й усі голодомори. Через те цінує кожну крихту хліба. Пройшла війну, партизанила. Нагороджена орденами Вітчизняної війни, «За мужність», медаллю «Партизанської слави», «За Перемогу над фашистською Німеччиною у війні 1941—1945 рр.», медаллю «Ветеран праці».
У 1946-му вийшла заміж. І знову тяжко працювала вже в колгоспі, дояркою. Життя — ранні підйоми, виснажлива робота, пізні повернення додому, де на неї чекала чималенька родина — чоловік і четверо дітей.
Життя жорстоко обділило її, сироту, в дитинстві та юності, але подарувало спокійну доглянуту старість біля рідних людей, у затишку та достатку. Сьогодні Ольга Агафонівна мешкає в дочки, у Бобринці. Має шість онуків, вісім правнуків, п’ять праправнуків.
Та спогади з пам’яті не зітреш. Вони повертаються похмурими днями жахіть, страждань та поневірянь: тітчину родину розкуркулили і вивезли до Сибіру її дітей, де вони й згинули. Її тоді залишили, бо хтось сказав, що у цій сім’ї вона чужа, сирота. Щоб вижити, їла траву...
Напутні слова бабусі Ольги — прості й сердечні: «Дай Бог вам, діти, і всій Україні жити в мирі й радості многая літа, і щоб збереглася наша Україна».
Бобринець.
На знімку: волонтери «Добротвору» в гостях у 90-річної Ольги Лосінець.
Фото Віталія Москалика.
