«Голос України» постійно і активно висвітлює питання, пов’язані з реформуванням місцевого самоврядування загалом і децентралізацією влади зокрема. Своїми думками з цього приводу на сторінках газети вже поділились чимало міських і сільських голів, керівників районних рад. Сьогоднішнім співрозмовником нашого кореспондента є представник виконавчої влади, голова Київської обласної державної адміністрації Володимир Шандра (на знімку).
— Володимире Миколайовичу, не таємниця, що реформа місцевого самоврядування, перші кроки щодо децентралізації влади неоднозначно сприйняті у суспільстві, понад те, навіть чиниться певний опір змінам. Причому й деякими сільськими головами, і органами виконавчої влади на місцях. Водночас відомо, що ви зокрема — на боці реформ. Чи є вже результати роботи? І які завдання ставляться на найближчий час?
— Перший результат — децентралізація в бюджетній сфері. Ми маємо суттєве збільшення місцевих бюджетів, фактично щомісяця йдемо з перевиконанням плану. Приміром, за 10 місяців нинішнього року понад план зібрали один мільярд 21 млн. грн. У відсотках це плюс до плану 31,9%. Поза будь-яким сумнівом, це істотне зростання. І особливо радує те, що воно характерне, насамперед, для районних, міських та сільських бюджетів. Якщо головний обласний кошторис перенаповнений на 73 млн. грн., то, наприклад, у Києво-Святошинському районі надлишок сягнув 280 млн. грн., у Бориспільському — 67 млн. Навіть такий невеликий район, як Баришівський, має перевиконання на 8 млн. грн. Тобто фактично всі райони йдуть із суттєвим перевиконанням. Те ж саме стосується і міст. Скажімо, у Борисполі додаткові надходження до міського бюджету становлять 50 млн. грн. Уперше сесії обласної ради та районних рад перерозподіляли статті видатків через профіцит бюджету. Не можу не відзначити ще один важливий момент. Якщо брати вже згаданий Києво-Святошинський район, то його бюджет становить лише десь 25%, а решта — то бюджети сіл. Практично всі вони виконують свої бюджети на 200—500 відсотків.
Тобто бюджетна реформа у частині децентралізації не лише забезпечила загальний бюджетний приріст — у містах, районах, селах. Вона, і це дуже важливо, засвідчила, що сільські громади можуть жити самостійно, вони є фінансово спроможними. І зараз ми розуміємо, як дати їм фінансовий інструмент, віддати багато прав і повноважень, щоб вони могли самостійно розпоряджатися коштами, наприклад, для благоустрою. Бо як може чиновник, скажімо, з Мінфіну чи Мінрегіону, вирішувати, де в певному конкретному населеному пункті прокладати тротуар і які кошти на це потрібно виділяти. Вкрай важливо, щоб наявні механізм і складові наповнення місцевих бюджетів не поміняли. Тому з певною тривогою чекаємо, яка буде бюджетна законодавча база. Важливо, щоб права місцевих органів самоврядування і, відповідно, нинішня фінансова тенденція збереглися.
— Місцеві громади вже зрозуміли, що вони можуть розпоряджатися коштами на свій розсуд залежно від необхідності та доцільності?
— Я часто буваю в районах і бачу, що усвідомили це, на жаль, не скрізь. Приїздиш у населений пункт, тут просять допомогти з виділенням коштів на ремонт шкільного даху. Запитую, а яке у вас перевиконання бюджету?
10 мільйонів гривень — відповідають. А вартість ремонту даху? 600 тисяч. То чому ж ви не використовуєте свої кошти? Не було змоги, от на місцях до самостійного вирішення нагальних проблем і не звикли. Сьогодні має бути так, як пропонує Президент, — повинні існувати рада і виконком, які й мають вирішувати і поточні, і стратегічні питання. А контроль за дотриманням Конституції здійснюватиме префект. Ось і все. Права місцевої громади досить великі. Прийнято низку законів, зроблено перший крок щодо внесення змін до Конституції. Без песимістів тут, щоправда, не обходиться. Дехто з них стверджує, зокрема, що місцеві громади не виживуть.
Наші ж показники засвідчують, що здатні вижити і розвиватися. Головне завдання, аби вони усвідомлювали, що це їхні кошти, що їх у них не заберуть і що вони завдяки цьому розвиватимуться. Громада, приміром, вирішуватиме, виділяти ділянку під будівництво певного підприємства чи ні. Вона має розуміти, що нове виробництво, з одного боку, стане навантаженням на екологію, а з другого — забезпечуватиме податки до місцевого бюджету, будуть створені робочі місця. Такий шлях пройшли і Західна, і Східна Європа, зокрема, Німеччина, Швеція, Польща, прибалтійські країни. З їх досвіду ми повинні бачити, як ефективно використовувати кошти. Зрозуміло, що багато чого треба вчити, що нам потрібен контроль, щоб не було місцевих «князьків» на кшталт Лозинського. Тому тут потрібні механізми захисту, запобіжники. Але йти треба саме цим, європейським, шляхом.
— У наближених до столиці районах, напевно, менше, а у віддалених, мабуть, все ж більше відчуваються освітянські, медичні та й загалом соціальні проблеми. Чи перебувають вони в полі зору Ради реформ і наскільки реформування місцевого самоврядування може поліпшити ситуацію?
— Зараз у нас майже 80 громад. Що означає виконання бюджету селами на 500 відсотків? Це десь тисяч 200—300 грн. Вистачить на зарплату бюджетникам — їх же там небагато, мінімальний благоустрій, якісь дрібні ремонти. Але для реалізації серйозних проектів цих коштів забракне. Хоча резерви, як на мене, є. Головний з них — земля. Механізм управління нею дуже недосконалий. Держкомзем — форма застаріла. Як він може вирішувати питання на відстані, без волі громади? А кожна громада сьогодні — по суті, центр обласного підпорядкування. І землею має розпоряджатися вона. Водночас я ще не чув, щоб якась земельна ділянка продавалась у тому чи іншому селі, зокрема під забудову, на аукціоні, тобто на конкурсній основі. Максимум це може бути якийсь інвестиційний договір. А чому не продавати на відкритих торгах, як це ми маємо в містах.
Там, між іншим, аукціони вже звична справа. Громада є системою управління на кшталт міста обласного значення, де є рада з виконкомом, яка розпоряджається податками, доходами. І я певен, що саме Київська область у цьому плані стане взірцем.
Звичайно, навіть наші потужні райони, як, скажімо, Києво-Святошинський, де самодостатні села, з об’єднанням мають певні проблеми. Але їм також необхідно це робити, бо потрібно розвивати соціальну сферу. Адже будівництво, приміром, лікарні сьогодні стане десь у 200 млн. грн. Плюс необхідно забезпечити цей лікувальний заклад обладнанням, персоналом, медикаментами. Окреме село таке фінансове навантаження не потягне.
Наприклад, у польського побратима нашої області — воєводства Мазовецького — фонд розвитку, яким воно управляє, становить понад три млрд. євро. Це при тому, що там практично все побудовано, є нормальна інфраструктура і громада працює над великими структурними проектами. А маленькими питаннями займаються місцеві громади. Їхньої компетенції і можливостей для цього вистачає. Ми ж звикли так: побачили калюжу посеред дороги — шукаємо, хто винен. Зазвичай показують на Президента, прем’єра, у кращому разі — на керівника області. Чому чистота в Польщі, Прибалтиці, Німеччині? Тому, що питання життєзабезпечення громади регулює сама громада. І її виборчі органи, крім прав і повноважень, усвідомлюють ще й свою відповідальність за стан справ. Хтось заперечить: мовляв, потрібні ще й кошти. Так, але їх у контексті кредитування можна отримати і з бюджету України, і ще більше від Європейського Союзу. Умова — наявність реальних проектів, які, природно, треба розробляти. Тому завдання — передати фінансовий інструмент. До речі, в сьогоднішніх цифрах ще немає податку на нерухомість, який почне надходити до місцевих бюджетів у 2016 році. Але кожна громада має сама регулювати, якому бути податку, і встановлювати його диференційовані показники залежно від об’єкта оподаткування: одні — для шкіл, лікарень, другі — для заправних станцій. Регулюючи, громада може запрошувати інвесторів для, приміром, певного будівництва.
— Київщина — насамперед аграрний край. Стала і тривожна тенденція останніх двох десятиліть — молодь ледь не масово залишає село. Чи бачите ви перспективу хоча б часткового припинення цього відтоку? І якою тут може бути роль, зокрема, децентралізації, у тому числі для формування достатніх сільських бюджетів, створення належної інфраструктури, задоволення запитів громадян?
— Якщо ми хочемо, щоб наша аграрна продукція котувалася на європейських ринках, у нас має бути адекватна продуктивність праці. Якщо взяти показники в сільському господарстві Київщини, то вони досить пристойні. Середня врожайність зернових по області — 51,5 ц/га. У нас є господарства, які мають цукрових буряків по 800 ц/га, надій молока на одну корову становить за 5 200 кг. У радянські часи, якщо колгосп забезпечував по 4 000 кг, керівникові одразу давали Героя Соціалістичної Праці. На це господарство, аби забезпечити такий показник, працювали ледь не весь район і не вся республіка. А зараз високі результати — звична справа. Бо продуктивність праці нині виростає колосально. І це при тому, що і клімат у нас не кращий, і гривня до долара суттєво впала.
Але однозначно: щоб зберегти на селі молодь, там треба створювати сучасні робочі місця. Ніхто зараз не збиратиме пшеницю з косою чи серпом, і потім ціпом її не молотитиме. Маємо також розуміти, що ніхто з комбайна «Джон Дір», з кондиціонером, не пересяде знову на «Ниву» чи на простіший трактор. У нас понад 70% зерна експортується в натуральному вигляді. А переробляється менше 30%. Тому треба розвиватися так, щоб був цикл — комбікормовий завод — це ще одна додана вартість, це зайнятість людей. Далі: під комбікорм має бути або вирощування птиці, або тваринництво — це ще один цикл. А наступний — виробляти напівфабрикати. А це ще одна додана вартість, яка має залишитись в Україні. Ось над цим треба працювати, тут мають бути державні програми, спрямовані і на створення цих виробничих циклів, і на сприяння реалізації готової продукції. Повинна бути державна політика, яка б стимулювала глибоку переробку і продаж не сировини, а готової продукції. Тоді в нас буде зайнятість на місцях, буде перспектива.
— Але ж і про умови життя треба подбати.
— Обов’язково. Кожен хоче, щоб у хаті було тепло, щоб у ній були і ванна, і туалет, телевізор та Інтернет, а в селі — клуб, дитячий садок, у школі басейн, щоб місцеві діти отримували освіту, яка б давала їм змогу бути конкурентоспроможними у сьогоднішньому світі. Тобто визначальними на селі мають бути робочі місця і умови життя. А тут — і якість доріг, і медичне забезпечення. І організувати це все допоможе саме створення громад.
Вони дадуть змогу створити центри, де можна задовольнити потреби людей. Якщо буде центр надання послуг, центр дозвілля, то навіщо їздити в Київ? Сьогодні це щодня роблять 350 тисяч мешканців області, бо в столиці — робота. Децентралізація управлінської і фінансової систем таку необхідність забезпечать.
— Що, на ваш погляд, треба зробити для прискорення реформ?
— Ми зобов’язані здійснити реформи швидше. Прийняті закони доволі ліберальні, вони дали змогу проводити зібрання, обговорювати, але цей шлях треба було пройти, аби уникнути нарікань на те, що держава «ламає через коліно». Держава надала можливість громадам прийняти виважені рішення. Скажу, що в одній нашій об’єднаній громаді — Калитянській — вибори вже пройшли по-новому, і минулого тижня КМУ затвердив перелік 29 громад (в області ми це зробили ще влітку), який також дасть великий поштовх для роботи. Ймовірно, вже навесні в них пройдуть вибори і функціонуватимуть повноцінні громади. Для тих, що ще не об’єдналися, вже є спрощена процедура, яка дозволяє активно працювати над створенням громад. Необхідно рухатися вперед.
Вважаю, що має бути консолідація нації. Сьогодні ми є очевидцями кричущих парадоксів: представники партії в парламенті голосують «за», а їхні однопартійці на місцях — «проти». Є питання? Є. Тому маємо консолідуватися навколо ідеї. Переконаний, реформування місцевого самоврядування, децентралізація влади — це єдиний вихід, щоб Україна позбулася того стану, у якому вона є нині. Ми йдемо в Європу, маємо разом забезпечувати інструментарій — і законодавчий, і виконавчий. І ми обов’язково житимемо, як і в Європі, і ще краще. У нас для цього є все — ресурси, працелюбні люди. Треба лише поміняти систему управління.
Розмовляв Віктор КОЛОМАК.
Київ.
