Міжнародні аналітичні центри, без перебільшення, у всіх точках планети нині намагаються спрогнозувати, якою буде подальша зовнішня політика Кремля. Точніше — де відбудеться наступна агресія. Свої версії розвитку подій днями в Києві представляли заступник керівника Центру дослідження Росії, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ісламській Республіці Іран (2010—2014 рр.), член місії ОБСЄ у Нагірному Карабасі (1997—1998, 2004-2006 рр.) Олександр Самарський та єдиний депутат Державної Думи РФ, який проголосував проти анексії Криму і тепер змушений перебувати у вигнанні, Ілля Пономарьов.

 

Перед тим, як робити прогнози, обидва згадали про збитий турецьким винищувачем російський Су-24. Ілля Пономарьов переконаний, що така ситуація повинна була скластися, бо вона вигідна обом сторонам.

Реджеп Ердоган щойно отримав від народу вотум довіри — на виборах до парламенту його партія перемогла з таким результатом, який дозволив їй сформувати однопартійний уряд. Утім, конституційної більшості в законодавчому органі немає, а у великих містах сильні антиурядові настрої. Ердогану необхідно консолідувати країну, а зовнішній ворог — це найкращий рецепт.


Володимиру Путіну, окрім зовнішнього ворога, на думку Іллі Пономарьова, потрібно більше — нова Ялтинська угода, яка б розділила сфери впливу у Європі по-новому. «Якщо до цього дійде, то в України дуже високі шанси потрапити до російської зони впливу», — попереджає політик. Щоб досягнути такого результату, Путін весь час підвищує ставку. Тобто, безкарна внутрішня війна у Чечні перелилася у безкарну війну у Грузії, потім — Крим, Донбас, і ось тепер — Туреччина, країна-член НАТО. На думку Пономарьова, російський президент випробовує Альянс: наш винищувач вкотре потрапляє на вашу територію, ви його збиваєте, і що далі — оголосите нам війну? При цьому відповідь Альянсу не дуже переконлива: мовляв, ми підтримуємо Анкару в праві захищати свою територію, але порушення кордону було суто технічним, тож нехай собі турки й росіяни самі розбираються. Саме така відповідь і потрібна господарю Кремля. Це той перший крок, який Брюссель «проковтнув», не давши жорсткої відсічі. Далі буде ще, попереджає І. Пономарьов. Адже західні політики діють, оглядаючись на громадську думку. А, наприклад, німці проти будь-якої відкритої конфронтації із Росією і навряд чи захочуть воювати, скажімо, за Прибалтійські країни. На думку політика, якщо на якусь із країн-членів НАТО нападуть, а Альянс відмовиться її захищати, це буде його кінцем, чого й прагне Путін. Таке зникнення НАТО, шляхом маленької переможної війни, призведе до одразу двох масштабних перемог Володимира Путіна: по-перше, всередині країни він стане президентом, який знищив головного ворога СРСР. За це йому пробачать усе: і плачевний стан економіки, і репресії. По-друге, це призведе до необхідності створення нового світового договору безпеки — тієї ж нової Ялти.


Інакше на російсько-турецький конфлікт дивиться Олександр Самарський. Він, навпаки, вважає, що відповідь Росії на збитий винищувач була недолугою, і Ердоган отримав більше репутаційних переваг. «Усе, що росіяни змогли запропонувати, — економічні й туристичні санкції», — нагадує дипломат. Утім, він погодився із Пономарьовим у тому, що Росія і надалі провокуватиме конфлікти, бо «політика Путіна — це блеф з постійним підняттям ставки».


На запитання «Голосу України»: «Де саме варто чекати чергової ескалації, чи не в заморожених конфліктах, як, наприклад, Придністров’я або Нагірний Карабах?» О. Самарський відповів, що такі зони вигідні Кремлю, і навряд чи їх чіпатимуть. «У Нагорному Карабасі, якщо конфлікт спалахне знову, Росії доведеться визначитися, з ким вона — з Вірменією чи з Азербайджаном. Тоді як зараз вона прекрасно співпрацює з обома сторонами. У Придністров’ї поруч Румунія — країна-член НАТО», — розповів дипломат, принагідно нагадавши, що всі ці заморожені конфлікти є так званими сірими зонами, через які можна без митних та інших перешкод займатися контрабандою.


Натомість найбільш гарячими точками, де можна чекати ескалації, на думку Олександра Самарського та Іллі Пономарьова, є Сирія. Крім того, обидва вважають, що у Європі зростатиме терористична загроза, й теракти на кшталт паризького, на жаль, можуть повторитися.